Павлова подорож на суд до Риму
Тяжка плавба з Кесарії до острова Кріту
1 А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув’язнених сотникові, Юлієві на ім’я, з полку Августа.
2 І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.
3 А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.
5 Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.
7 І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.
8 І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.
9 А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10 говорячи їм: “О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ”.
11 Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12 А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.
13 А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
Розбиття корабля й урятування
14 Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон .
15 А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.
16 І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.
17 Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв’язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.
18 А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,
19 а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.
20 А коли довгі дні не з’являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись…
21 А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: “О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
24 та й прорік: “Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе”.
25 Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 І ми мусимо наткнутись на острів якийсь”.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 І, запустивши оливницю, двадцять сажнів знайшли. А від’їхавши трохи, запустити оливницю знову, — і знайшли сажнів п’ятнадцять.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітви з корми, і благали, щоб настав день.
30 А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: “Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!”
32 Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: “Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!”
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36 Тоді всі піднеслись на дусі, і стали поживу приймати.
37 А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
40 Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв’язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, — та й покерували до берега.
41 Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз і позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль…
42 Вояки ж були змовилися повбивати в’язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,
44 а інші — хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
Павла везуть до Італії
1 Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.
2 Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3 Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.
4 Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.
5 Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.
6 І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.
7 Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.
8 Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
9 Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,
10 кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
11 Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.
12 Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
13 Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
Буря на морі. Порятунок
14 Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.
15 Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.
16 Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,
17 якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.
18 Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,
19 а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.
20 Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
21 Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.
22 Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.
23 Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,
24 і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!
25 Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.
26 Ми маємо добратися до якогось острова.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.
28 І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів ; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.
29 А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.
30 Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,
31 Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!
32 Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
33 А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.
34 Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.
35 Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.
36 Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу.
37 Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38 Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
39 А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.
40 Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.
41 Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
42 Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.
43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,
44 а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.