Спроневірення поверненців
1 А як скінчилося це, підійшли до мене зверхники, говорячи: “Цей народ, Ізраїль, і священики та Левити не відділилися від народів цих країв з їхніми гидотами, від хананеян, періззеян, євусеян, аммонеян, моавітян, єгиптян та амореян,
2 бо побрали з їхніх дочок собі та своїм синам, змішалося святе насіння з народами цих країв, а рука зверхників та представників була перша в цьому спроневіренні”.
3 А коли я почув це слово, то роздер я одежу свою та плаща свого, і рвав волосся з голови своєї та з бороди своєї, і сидів остовпілий…
4 І зібралися до мене всі тремтячі перед словами Бога Ізраїлевого за спроневірення поверненців, а я сидів остовпілий аж до жертви вечірньої.
5 А за вечірньої жертви встав я з упокорення свого, і, роздерши шату свою та плаща свого, упав я на коліна свої, і простягнув руки свої до Господа, Бога мого…
6 І сказав я: “Боже мій, соромлюся я та стидаюся піднести, Боже мій, обличчя своє до Тебе, бо беззаконня наші помножилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба!..
7 Від днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззаконня були віддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих країв на меча, на полон, і на грабіж, і на посоромлення обличчя, як цього дня.
8 А тепер на малу хвилю сталася нам милість від Господа, Бога нашого, щоб позоставити нам останок, і дати нам затвердитися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі!
9 Бо раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед перськими царями, щоб дати нам ожити, щоб піднести дім нашого Бога й щоб відбудувати руїни його, та щоб дати нам захист в Юдеї та в Єрусалимі.
10 А тепер що скажемо, Боже наш, по цьому? Бо ми покинули заповіді Твої,
11 які Ти наказав через Своїх рабів пророків, говорячи: Цей Край, що ви йдете посісти, він край нечистий через нечистість народу цих країв, через їхні гидоти, що наповнили його від краю до краю своєю нечистістю.
12 А тепер дочок своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочок не беріть для своїх синів, і не питайте їх про мир та про добро їх аж навіки, щоб ви стали сильні, та споживали добро цієї землі, і віддали на спадок вашим синам аж навіки.
13 А по тому всьому, що прийшло на нас за наші злі чини та за нашу велику провину, — бо Ти, Боже наш, стримав кару більше від гріха нашого, і дав нам таку рештку, —
14 чи знову ми ламатимемо заповіді Твої, і будемо посвоячуватися з оцими мерзотними народами? Чи ж Ти не розгніваєшся на нас аж до вигублення нас , так що ніхто не позостався б і не врятувався?
15 Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позосталися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не встояти нам за це перед лицем Твоїм!”…
1 І коли це закінчилося, до мене підійшли володарі, кажучи: Народ Ізраїля зі священиками і левітами не відділився від народів землі в їхній нечистоті — від ханаанця, хета, ферезейця, євусейця, аммонійця, моавійця, мосрійця і аморейця, 2 бо взяли собі та своїм синам з їхніх дочок! І пішло святе насіння між народи землі, і рука володарів у цьому переступі від початку. 3 І коли я почув це слово, то роздер свій одяг і затремтів, рвав волосся на своїй голові та з моєї бороди, і я сидів, сумуючи. 4 І до мене зібрався кожний, хто слідував за словом Бога Ізраїля, щодо невірності переселенців, і я сидів, непорушний, аж до вечірньої жертви.
5 А в час вечірньої жертви я піднявся зі свого приниження. І коли я роздер свій одяг, то затремтів, схилився на свої коліна і простягнув свої руки до Господа Бога.
6 І я сказав: Господи, я засоромлений і відчуваю стид, Боже мій, піднести моє обличчя до Тебе, бо наші беззаконня піднялися вище нашої голови, і наші провини звеличилися аж до неба! 7 Від днів наших батьків ми є у великій провині аж до цього дня. І в наших беззаконнях передані були ми, наші царі та наші сини в руку царів народів під меч, у полон, на пограбування і на засоромлення нашого обличчя — аж до цього дня. 8 Тепер же милосердним будь до нас, Господи, Боже наш, щоб нас залишити на спасіння і дати нам основу на Твоєму святому місці, щоб просвітити наші очі й дати мале оживлення в нашому рабстві. 9 Адже ми є рабами, та в нашому рабстві Господь, наш Бог, не покинув нас! Він повернув до нас милосердя перед царями персів, щоб дати нам оживлення, аби вони звеличили дім нашого Бога і підняли його спустошення, і дали нам загороду в Юді та в Єрусалимі.
10 Що скажемо, Боже наш, бо після цього ми залишили Твої заповіді, 11 які Ти нам дав через Твоїх рабів-пророків, кажучи: Земля, до якої входите успадкувати її, є мінлива земля через зміну народів-язичників за їхні гидоти, якими наповнили її від краю до краю у своїй нечистоті. 12 Тож ви тепер не дасте ваших дочок їхнім синам і не візьмете вашим синам дружин з їхніх дочок! Ви не шукатимете їхнього миру і їхнього добра навіки, щоб ви укріпилися та скуштували блага землі й передали її у спадок вашим синам навіки. 13 Після всього, що на нас найшло за наші злі діяння і за нашу велику провину, то (оскільки немає такого, як наш Бог, бо Ти зняв з нас наші беззаконня, і Ти дав нам спасіння) 14 через те, що ми відвернулися, щоби знищити Твої заповіді і переженитися з народами землі, Ти не прогнівайся на нас аж до кінця, коли зовсім не залишиться останку, ні того, хто врятується! 15 Господи, Боже Ізраїля, Ти праведний, бо ми залишилися спасенними до цього дня. Ось ми перед Тобою в наших провинах, однак не можемо стояти перед Тобою через це.