Перша мова Йова: Його проклін та плач
1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження .
2 І Йов заговорив та й сказав:
3 “Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: “Зачавсь чоловік!”
4 Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!..
5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!..
6 Оця ніч — бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!..
7 Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!
8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!
9 Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло — й не буде його , і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої, —
10 бо вона не замкнула дверей нутра матернього , і не сховала страждання з очей моїх!..
Чому я не згинув в утробі?
11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов із нутра, то чому я не вмер?
12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?..
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок
14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,
15 або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!..
16 Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?
17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,
18 разом з тим мають спокій ув’язнені, — вони не почують вже крику гнобителя!..
19 Малий та великий — там рівні , а раб вільний від пана свого…
20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя — гіркодухим,
21 що вичікують смерти — й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,
22 тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,
23 мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?..
24 Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,
25 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені…
26 Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, — та нещастя прийшло!”…
1 Після цього Йов відкрив свої уста 2 і прокляв свій день, кажучи: 3 Нехай пропаде день, в який я народився, і ніч, в яку сказали: Ось хлоп’я! 4 Нехай буде той день темрявою, і нехай Господь згори його не шукає, і хай не зійде світло на нього. 5 Нехай же його охопить темрява і тінь смерті, нехай на нього надійде морок. 6 Нехай буде проклятим день і та ніч, нехай понесе його темрява. Хай не буде днем року, і хай не буде зарахований до днів місяця. 7 Але нехай та ніч буде болем, і хай не прийде на неї веселість чи радість. 8 Але нехай прокляне її той, хто проклинає той день, той, хто бажає заволодіти великим китом. 9 Хай потемніють зорі тієї ночі, нехай залишиться темною і до світання хай не прийде, і хай не побачить ранкової зорі, як сходить, 10 тому що не замкнула дверей лона моєї матері. Бо відняло би біль від моїх очей. 11 Чому ж я не помер у лоні, а вийшов з лона, і чому я відразу не помер? 12 Чому ж мене зустріли коліна? Чому ж я ссав груди? 13 Тепер же, лігши, мовчав би я, і, заснувши, спочив би я 14 із царями, радниками землі, які хвалилися мечами, 15 чи з володарями, у кого багато золота, які наповнили свої доми сріблом, 16 чи наче покидьок, який виходить з лона матері, чи наче немовлята, які не побачили світла. 17 Там безбожні спалили гнів люті, там спочили змучені тілом. 18 Спільно старі не почули голосу збирача податків. 19 Там є малий, великий і раб, який боявся свого володаря. 20 Чому ж дано світло тим, хто в гіркоті, і життя — тим, хто в душевних болях, 21 які бажають смерті й не осягають, копають, наче за скарбами, 22 і дуже радими стали б, якщо би здобули? 23 Смерть для чоловіка — спочинок, бо замкнув Бог довкруги нього. 24 Бо стогін приходить перед моєю їжею, і я ллю сльози, огорнений страхом. 25 Бо страх, над яким я роздумував, прийшов на мене, і той, кого я боявся, зустрів мене. 26 Я не був у мирі й не замовк, і я не спочив, а на мене прийшов гнів.