Та пронеслася слава, як вітер
1 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї…
2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
3 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом…
5 Вони були вигнані з‑поміж людей , кричали на них, немов на злодіїв,
6 так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
7 ревіли вони між кущами, збирались під терням, —
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором…
10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мого обличчя не стримали слини,
11 бо Він розв’язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм…
12 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого…
13 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мого життя, немає кому їх затримати, —
14 немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем…
15 Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє…
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються…
18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся…
21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки…
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого…
24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла…
27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу…
29 Я став братом шакалам, а струсятам — товаришем,
30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої…
31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя — зойком плачливим…
1 А тепер найменші висміяли мене, тепер повчають мене частково ті, чиїх батьків я мав за ніщо, яких я не вважав гідними псів моїх черід. 2 І навіщо мені сила їхніх рук? Через них загинула повнота. 3 Бездітний у біді і голоді. Вони вчора втекли від біди і від скрути посухи. 4 Ті, хто оточує соляні місця при звуку, для яких солене було їм їжею, котрі без честі й знехтувані, зубожілі від усякого добра, які й коріння дерев жували від великого голоду. 5 Повстали на мене злодії, 6 доми яких були кам’яними печерами. 7 З-посеред милозвучних кущів закричать вони, — котрі жили під дикою зеленню. 8 Сини безумних і нечесних, їхні імена і слава згладжені із землі. 9 А тепер я — їхні гусла, і вони мене мають за притчу. 10 Гидували ж мною, відступивши далеко, а для мого обличчя не стримувалися від плювання. 11 Адже Він, відкривши Свій сагайдак, заподіяв мені зло, і вони позбулися уздечки моєї присутності. 12 З правого боку нащадків вони повстали, простягнули свою ногу і пішли проти мене стежками їхньої згуби. 13 Знищили мої стежки, бо Він скинув мій одяг. 14 Своїми стрілами Він мене прошив, учинив мені, як бажає, я на стражданнях замішаний. 15 Мої страждання повертаються, моя надія відійшла, наче вітер, і моє спасіння, наче хмара. 16 Тепер же на мені виллється моя душа, а мене охоплюють дні страждань. 17 Вночі мої кості розгорілися, а моє сухожилля послабло. 18 Великою силою схопила недуга мій одяг, оточила мене, наче облямівка мого одягу. 19 Схопила ж мене, наче глину, — моя частка в землі та в попелі. 20 І я заволав до Тебе, та Ти не чуєш мене, вони встали і подивилися на мене. 21 Ти ж напав на мене без пощади, бичував Ти мене сильною рукою. 22 Призначив Ти мене на страждання, і Ти відкинув мене від спасіння. 23 Знаю, що мене зітре смерть, бо кожному смертному земля — дім. 24 Якби добрим було на себе накласти руки, чи попросивши іншого, він зробив би це мені. 25 Я ж плакав над кожним немічним, стогнав, бачачи чоловіка в скруті. 26 Тож я, очікував добра, та ось, мене зустріли скоріше злі дні. 27 Моє нутро заклекотало і не замовчить, випередили мене дні бідноти. 28 Стогнучи, я пішов, не замикаючи уст, став у зборі, волаючи. 29 Я став братом сирен і другом страусів. 30 Моя шкіра сильно почорніла, а мої кості від спеки згоріли . 31 Мої гусла перейшли на плач, а мій спів — мені на ридання.