Господь нас карає за наші гріхи
1 Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, —
2 Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до с вітла…
3 Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день…
4 Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості строщив,
5 обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,
6 у темноті мене посадив, мов померлих давно…
7 Обгородив Він мене — і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої…
8 І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою…
9 Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої…
10 Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!
11 Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!
12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, —
13 пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака…
14 Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день…
15 Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином…
16 І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,
17 і душа моя спокій згубила, забув я добро…
18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа…
19 Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, —
20 душа моя згадує безперестанку про це , і гнеться в мені…
21 Оце я нагадую серцеві своєму, тому‑то я маю надію:
22 Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, —
23 нове воно кожного ранку, велика‑бо вірність Твоя!
24 Господь — це мій уділ, — говорить душа моя, — тому я надію на Нього складаю!
25 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!
26 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.
27 Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, —
28 нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його ;
29 хай закриє він порохом уста свої, може, є ще надія;
30 хай щоку тому підставляє, хто його б’є, своєю ганьбою насичується…
31 Бо Господь не навіки ж покине!
32 Бо хоч Він і засмутить кого , проте змилується за Своєю великою милістю, —
33 бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
34 Щоб топтати під своїми ногами всіх в’язнів землі,
35 щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,
36 щоб гнобити людину у справі судовій його, — оцього не має на оці Господь!
37 Хто то скаже — і станеться це , як Господь того не наказав?
38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.
40 Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!
41 підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!
42 Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам ,
43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла…
45 Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,
46 наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,
47 страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль…
48 Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду…
49 Виливається око моє безупинно, нема‑бо перерви,
50 аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес, —
51 моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста…
52 Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,
53 життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене…
54 Пливуть мені води на голову, я говорю: “Вже погублений я!”…
55 Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,
56 Ти чуєш мій голос, — не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!
57 Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: “Не бійся!”
58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,
61 Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,
62 мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день…
63 Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, — як завжди глумлива їхня пісня!
64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!
66 Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з‑під Господніх небес!
1 Я — людина, яка бачить бідноту в палиці Його гніву. 2 Він мене схопив і привів до темряви, а не до світла, 3 лише на мене повернулася Його рука весь день. 4 Зістарилось моє тіло і моя шкіра, Він розбив мої кості. 5 Він понабудовував проти мене, і Він оточив мою голову, і навів злидні, 6 посадив мене в темряві, як мертвих віку. 7 Він понабудовував проти мене, і я не вийду, — тяжкими зробив мої мідні окови . 8 І хоч я закричу, і голосно кликатиму, Він відгородив мою молитву. 9 Він забудував мої дороги, загородив мої стежки, Він на мене навів тривогу. 10 Він для мене — ведмідь, який полює, лев у схованці. 11 Він переслідував мене, того, що відступив, і зупинив мене, поставив мене знищеним. 12 Він натягнув Свій лук і поставив мене, як ціль для стріли. 13 Він увів у мої нирки синів свого сагайдака. 14 Я став кпинами для всього мого народу, піснею для них увесь день. 15 Він наситив мене гіркотою, напоїв мене жовчю. 16 І вибив мої зуби камінцем, наситив мене попелом. 17 І відсторонив від миру мою душу, — я забув про добро, 18 тож я сказав: Пропала моя перемога і моя надія від Господа. 19 Я загадав через мою убогість і моє переслідування, — гіркота і жовч 20 згадається, і надокучить мені моя душа. 21 Це постановлю у своєму серці, через це терпітиму.
25 Господь добрий для тих, що Його очікують, — для душі, яка Його шукатиме. 26 Добре терпеливо чекати на Господнє спасіння і мовчати. 27 Добре людині, коли візьме ярмо у своїй молодості, 28 сяде на самоті й мовчатиме, бо Він узяв на себе. 30 Підставить щоку тому, хто його б’є, насититься впокоренням, 31 бо Господь не відкине навіки. 32 Бо Хто впокорив, змилосердиться за великим числом Свого милосердя. 33 Адже Він не відповів від Свого серця і впокорив людських синів. 34 Щоби впокорити під Його ногами всіх в’язнів землі, 35 аби відхилити суд людини перед обличчям Всевишнього, 36 щоб засудити людину, коли її судить, — хіба Господь не побачив? 37 Хто так сказав, і сталося, чи Господь не заповів? 38 Хіба з уст Всевишнього вийде зло і добро? 39 Чому нарікає людина, живучи, — чоловік за свої гріхи?
40 Наша дорога розвідана і досліджена, тож повернімося до Господа! 41 Піднімімо наші серця до Всевишнього — на руках до неба. 42 Ми згрішили, ми були безбожні, і ми засмутили, і Ти не помилував. 43 Ти навідався в гніві, і Ти нас відігнав. Ти вигубив, Ти не пощадив. 44 Ти покрив Себе хмарою через молитву, 45 щоб схилити мене і відкинути; Ти нас поставив посеред народів. 46 Проти нас відкрили свої уста всі наші вороги. 47 Нас охопив страх і жах, збудження і знищення. 48 Моє око виведе потоки води над побиттям дочки мого народу. 49 Моє око втопилося, тож не замовчу, щоб не було спочинку, 50 аж доки Господь з неба не нахилиться і не побачить! 51 Моє око нагромаджує на мою душу за всіх дочок міста. 52 Мої вороги заповзялися полювати на мене без підстави, як на горобця, 53 убили в ставі моє життя і поставили на мене камінь, — 54 полилася вода на мою голову. Я сказав: Я відкинений.
55 Господи, я закликав Твоє Ім’я з глибокого ставу. 56 Ти почув мій голос, не сховай Твоїх вух від моєї молитви. 57 Ти наблизився для допомоги мені в день, в який я закликав до Тебе. Ти мені сказав: Не бійся! 58 Господи, ти розсудив суди моєї душі, — Ти визволив моє життя! 59 Господи, Ти побачив мої тривоги, Ти відсудив мій суд. 60 Ти побачив увесь їхній суд, усі їхні задуми щодо мене. 61 Ти почув їхню погорду, усі їхні задуми проти мене, 62 уста тих, що повстали, — проти мене, і їхні намагання проти мене весь день. 63 Поглянь на їхнє сидіння і їхнє вставання. Я — їхня пісня. 64 Господи, віддаси їм відплату, за ділами їхніх рук, 65 віддаси їм охорону серця! Твоє лихо для них, — 66 Ти переслідуватимеш у гніві та вигубиш їх під небом, Господи!