КНИГА ЧЕТВЕРТА
ПСАЛОМ 89 (90)
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід!
2 Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то відвіку й довіку — Ти Бог!
3 Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: “Вернітеся, людські сини!”
4 Бо в очах Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, і як сторожа нічна…
5 Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає:
6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів’яне та сохне!
7 Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені, —
8 Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости — на світло Свого лиця!
9 Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання…
10 Дні літ наших — у них сімдесят літ, а при силах — вісімдесят літ, і гордощі їхні — страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо…
11 Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя — як страх перед Тобою!
12 Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!
13 Привернися ж, о Господи, — доки терпітимемо ? — і пожалій Своїх рабів!
14 Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні!
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого!
16 Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя — їхнім синам,
17 і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших — утверди його!
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Господи, Ти був для нас притулком із роду в рід.
2 Перш, ніж постали гори й були створені Земля і Всесвіт, від віку й до віку Ти є.
3 Ти не повертай людини до приниження. Ти ж бо сказав: Поверніться, людські сини!
4 Адже у Твоїх очах тисяча років — як учорашній день, що минув, — як нічна сторожа .
5 Роки стануть для них погордою. Тож вранці минеться, як трава, —
6 вранці розцвіте і минеться: ввечері зів’яне, задеревіє і засохне.
7 Бо ми поникли перед Твоїм гнівом, стривожені Твоїм обуренням.
8 Ти поставив перед Собою наші беззаконня, наш вік — у світлі Твого обличчя.
9 Отож, усі наші дні промайнули, ми поникли перед Твоїм гнівом. Наші літа схожі на павутину.
10 При тому днів нашого віку — сімдесят років; якщо ж у силі, — то вісімдесят років; і більшість із них — важка праця і страждання, бо нас знаходить сумирність, і ми зазнаємо покарання.
11 Хто знає силу Твого гніву і через Твій страх спроможний розпізнати Твій гнів?
12 Таким чином вияви нам Твою потугу, і тих, які прив’язалися серцем до мудрості.
13 Повернися ж, Господи! До яких пір? Дай себе впросити за Своїх рабів.
14 Уранці ми сповнилися Твоїм милосердям, раділи й веселилися всі наші дні, —
15 веселилися за ті дні, коли Ти нас упокорював, — за літа, в яких ми бачили лихо.
16 І поглянь на Своїх рабів, на Свої діла — і попровадь їхніх синів.
17 Нехай світло Господа, нашого Бога, буде над нами, і Ти за нас керуй ділами наших рук, — [ділом наших рук керуй].