Пригода з чашею
1 І наказав Йосиф старшому над своїм домом, говорячи: Наповни мішки цих людей їжею, скільки вони зможуть нести. І поклади срібло кожного в отворі його мішка. 2
А чашу мою, чашу срібну, поклади в отворі мішка молодшого, а також срібло за збіжжя його. І той зробив згідно з наказом Йосифа, якого він віддав. 3 Уранці розвиднілось і чоловіки були відпущені, вони та їхні осли. 4
Вони вийшли з міста і ще не відійшли далеко. А Йосиф звелів старшому над своїм домом: Устань, наздожени тих чоловіків! Наздогнавши, скажи їм: Навіщо ви відплатили злом за добро? 5
Хіба це не та чаша , з якої мій господар п’є і по якій ворожить? Ви зробили погано, учинивши це.
6 Тож він наздогнав їх і сказав їм ці слова. 7 Вони ж відповіли йому: Навіщо наш володар говорить такі речі? Неприйнятне для твоїх рабів зробити цю річ. 8
Ось срібло, яке ми знайшли в отворах наших мішків, ми повернули тобі з Ханаанської землі. Тож як ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого господаря? 9
У кого з твоїх рабів буде знайдена чаша , той помре, а також ми станемо рабами нашого володаря! 10 Він же промовив: Гаразд! Нехай буде згідно з вашими словами. Той, у кого вона буде знайдена, стане моїм рабом, а ви будете невинні. 11 Кожен із них з поспіхом стягнув на землю свого мішка. І кожен розв’язав свого мішка. 12 І той обшукав, починаючи від старшого, і закінчуючи наймолодшим. І було знайдено чашу у Веніяміновому мішку. 13
Тоді пороздирали вони на собі одяг, кожен нав’ючив свого осла, і повернулися до міста.
14
І ввійшов Юда зі своїми братами в дім Йосифа, а він ще був там, і попадали перед ним на землю. 15
А Йосиф їм сказав: Що це за вчинок ви зробили? Чи ви не знали, що такий чоловік, як я, справді займається ворожбою? 16 Юда ж відповів: Що скажемо моєму володарю? Що говоритимемо і чим виправдаємося? Бог виявив провину твоїх рабів! Ось ми раби мого володаря, як ми, так і той, у чиїй руці знайдено чашу. 17
Та Йосиф сказав: Неприйнятне для мене вчинити це. Чоловік, у чиїй руці була знайдена чаша, буде моїм рабом. Ви ж із миром ідіть до вашого батька.
18
Тоді Юда підійшов до нього й сказав: О мій володарю, дозволь твоєму рабу промовити слово до вух мого володаря, і нехай не запалає твій гнів на твого раба, бо ти такий, як фараон. 19 Мій володар колись запитав своїх рабів, кажучи: Чи ви маєте батька або брата? 20 І ми сказали моєму володарю: Є в нас старий батько і наймолодша дитина його старості, а його брат помер. Тож він один залишився від своєї матері, і батько дуже любить його. 21 Ти ж сказав своїм рабам: Приведіть його до мене, я хочу його побачити! 22 Тоді ми сказали моєму володарю: Не може той юнак залишити свого батька. Як залишить він свого батька, то помре той. 23 Ти ж сказав своїм рабам: Якщо ваш наймолодший брат не прибуде з вами, не побачите більше мого лиця. 24 І сталося, коли ми прийшли до твого раба, нашого батька, то оповіли йому слова мого володаря. 25 А наш батько сказав: Поверніться, купіть нам трохи їжі. 26 А ми відповіли: Не можемо піти! Коли буде з нами наш наймолодший брат, тоді підемо. Адже не можемо побачити лиця того чоловіка, якщо не буде з нами нашого наймолодшого брата. 27 Тоді наш батько, твій раб, сказав нам: Ви знаєте, що двох синів мені народила моя дружина. 28
Та один пішов від мене, і я сказав: таки дійсно розшарпаний він. І я не бачив його донині. 29
Як заберете від мене також цього і станеться з ним лихо, то зі смутком зведете мою сивину до шеолу. 30 Тепер же, коли прийду до твого раба, мого батька, а юнака з нами не буде, а його душа прив’язана до душі сина , – 31
то станеться, коли він побачить, що юнака немає, то помре. І зведуть твої раби сивину твого раба, нашого батька, у смутку до шеолу. 32
Адже твій раб поручився за юнака перед батьком своїм, кажучи: Якщо не приведу його до тебе, то буду винуватий перед моїм батьком довіку. 33 Тому, хай тепер твій раб залишиться замість юнака рабом моєму володарю, а юнак хай іде зі своїми братами. 34 Адже як я прийду до мого батька, коли зі мною не буде юнака? Щоб не побачити мені горя, яке спіткає мого батька.
1 А тим часом Йосиф наказав тому, хто над його домом, говорячи: Наповніть мішки людей поживою, скільки лише можуть підняти, і вкладіть гроші кожного зверху в його мішок, 2 а в мішок наймолодшого покладіть мою срібну чашу та ціну за його пшеницю! Усе відбулося згідно з наказом Йосифа, так, як він сказав. 3 Настав ранок. Чоловіків відпустили, — їх та їхніх ослів. 4 І коли вони вийшли з міста, але ще не відійшли далеко, Йосиф сказав тому, хто над його домом: Устань і наздоганяй чоловіків! Дожени їх і скажи їм: Навіщо ви відплатили злом за добро? Навіщо ви вкрали мою срібну чашу? 5 Хіба це не та, з якої мій володар п’є? Він же в ній займається ворожбою! Ви зробили зло, отаке вчинивши! 6 Знайшовши їх, той виказав їм ці слова. 7 Вони ж відповіли йому: Навіщо володар говорить такі речі? Неможливо, щоб твої раби вчинили згідно із цими словами. 8 Якщо ми з Ханаанської землі повернули тобі гроші, котрі знайшли в наших мішках, то як же ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого володаря? 9 У кого тільки з твоїх рабів буде знайдена чаша, той нехай загине, а ми станемо рабами нашого володаря! 10 Він же промовив: Тож тепер, як ви кажете, так нехай і буде: в кого тільки буде знайдена чаша, той стане моїм рабом, а ви будете невинні. 11 І кожен поспішно стягнув на землю свого мішка. І кожен відкрив свій мішок, 12 а той шукав, почавши від старшого, доки не прийшов до наймолодшого, — і знайшов чашу у Веніаминовому мішку. 13 І вони розірвали на собі одяг, і кожен з них поклав свій мішок на свого осла, і вони повернулися до міста.
14 І Юда та його брати ввійшли до Йосифа, коли він ще був там, і попадали перед ним на землю. 15 А Йосиф їм сказав: Що ж це за вчинок ви зробили? Невже ви не знали, що такий чоловік, як я, займається ворожбою? 16 Юда ж сказав: Що відповімо володареві, або що говоритимемо, або чим оправдаємося? Адже Бог виявив несправедливість твоїх рабів! Ось ми — раби нашого володаря; і ми, і той, у кого знайшлася чаша. 17 Та Йосиф сказав: Не може бути, щоб я вчинив за цим словом; чоловік, в якого була знайдена чаша, — він буде моїм рабом! Ви ж безпечно вирушайте до вашого батька.
18 Юда ж, підійшовши до нього, сказав: Володарю, я благаю! Дозволь твоєму рабові промовити слово до тебе і не прогнівайся на свого раба, адже ти другий після фараона. 19 Володарю, ти запитав своїх рабів, кажучи: Чи маєте батька або брата? 20 І ми сказали володареві: Є в нас старий батько і дитина його старості, — наймолодший у нього; його брат помер, і він один залишився у своєї матері, тож батько полюбив його. 21 Ти сказав своїм рабам: Приведіть його до мене, і я подбаю про нього. 22 Та ми відповіли володареві: Не може юнак залишити батька, бо коли залишить батька, то той помре. 23 Ти ж сказав своїм рабам: Якщо ваш наймолодший брат не прибуде з вами, вам не бачити більше мого обличчя. 24 І вийшло так, що коли ми прийшли до твого раба, — нашого батька, — то сповістили йому слова володаря. 25 І наш батько сказав нам: Ідіть знову й купіть нам трохи хліба. 26 Ми ж відповіли: Не можемо піти! Але підемо тільки тоді, коли наш наймолодший брат піде з нами, оскільки не зможемо побачити обличчя того чоловіка, якщо наймолодшого брата не буде з нами! 27 Тож наш батько, твій раб, сказав нам: Ви знаєте, що двох синів мені народила дружина, 28 і один пішов від мене, і ви сказали, що звір з’їв його, — і я його більше ніколи не бачив; 29 тому, якщо заберете і цього з-перед мого обличчя, і скоїться йому лихо в дорозі, то смутком зведете мою старість до аду. 30 Тепер же, якщо йду до твого раба, — нашого батька, — і юнака з нами нема, а душа того прив’язана до його душі, — 31 і станеться: коли він побачить, що з нами немає юнака, то помре. І твої раби горем зведуть старість твого раба, а нашого батька, до аду. 32 Оскільки твій раб одержав юнака від батька зі словами: Якщо не приведу його до тебе й не поставлю його перед тобою, то матиму гріх перед батьком на всі дні життя . 33 Тому, нехай тепер залишиться твій раб замість хлопця рабом володареві, а юнак нехай іде з братами. 34 Бо як піду до батька, коли з нами немає юнака? Хіба для того, щоби побачити нещастя, яке спіткає мого батька.