Розпач Йова
1
Обридло мені моє життя,
тому я дам волю своїм наріканням і говоритиму,
виливаючи гіркоту моєї душі.
2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене!
Поясни, чому Ти змагаєшся зі мною?
3 Невже Тобі подобається мене пригноблювати,
нехтуючи творивом Своїх рук,
а на раду нечестивих зливати світло?
4
Хіба в Тебе тілесні очі?
Невже Ти дивишся, як людина?
5 Хіба Твій вік такий, як вік у людини,
а Твої літа, як у смертного,
6 що Ти шукаєш моєї провини
і намагаєшся викрити мій гріх?
7 Адже Ти знаєш, що я не винуватий, проте немає нікого,
хто міг би врятувати з Твоїх рук.
8
Твої руки сформували мене і досконало мене утворили,
а тепер Ти відвернувся від мене, щоб знищити?
9
Пригадай же, як Ти мене сформував з глини,
а тепер хочеш мене обернути в порох?!
10 Хіба Ти не вилив мене, як молоко,
і не згустив мене, наче на сир?
11 Ти мене одягнув шкірою і тілом,
скріпив Ти мене кістками і жилами.
12 Життям і милосердям Ти мене наділив,
турботливо оберігаєш мій дух.
13 Але дещо Ти все ж заховав у Своєму серці, – розумію,
що така Твоя воля.
14 Ти стежиш за мною, і якщо я згрішу,
Ти невинним мене не зробиш.
15 І якби я справді, згрішив, то горе мені!
Навіть якби я і був правий, то не смів би підняти свою голову,
оскільки я ситий ганьбою і сповнений власного страждання.
16
Воно (горе ) щоразу зростає, а Ти, наче лев, на мене полюєш,
аби виявити на мені Свою дивовижну велич і силу.
17 Ти виставляєш проти мене все нових свідків,
Ти збільшуєш щодо мене Свій гнів, –
наче військові загони спроваджуєш проти мене все нові атаки.
18
Тож для чого Ти мене вивів з утроби, – краще б я помер,
і мене би ніхто не побачив так,
19 якби мене ніколи не було,
позаяк з материнського лона я зразу був би покладений у могилу.
20
Для мене залишилось небагато днів, тож залиши мене,
щоб я хоч трохи повеселився,
21
перш ніж відійду туди , звідки вже не повернуся, –
в землю мороку й смертної тіні,
22
в край непроглядної ночі,
чорного мороку та холоду,
де замість світла – темрява.
1 Знеможений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Викажу, охоплений, гіркоту моєї душі 2 і скажу Господу: Не вчи мене безбожно чинити! І чому Ти мені так присудив? 3 Хіба добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, адже Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти прийняв? 4 Невже Ти бачиш, як бачить смертний, хіба Ти бачиш, як бачить людина? 5 Чи Твоє життя є людським, чи Твої роки людські? 6 Адже Ти відшукав моє беззаконня і вистежив мої гріхи. 7 Бо Ти знаєш, що я не чинив безбожно. Але хто є той, який спасає з Твоїх рук? 8 Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене уразив. 9 Згадай, що Ти мене утворив з глини, і знову повертаєш мене в землю. 10 Хіба не як молоко Ти мене видоїв, витиснув мене, подібно до сиру? 11 Шкірою і тілом Ти мене одягнув, кістьми і сухожиллями Ти мене зшив. 12 Життя і милосердя Ти мені дав, а Твій нагляд оберіг мій дух. 13 Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо для Тебе не є непосильним. 14 Адже коли грішу, Ти наді мною сторожиш, і безвинним від беззаконня Ти мене не зробив. 15 Бо якщо буду безбожний, горе мені! Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя. 16 Адже на мене полюють, наче на лева, щоб убити. І знову, повернувшись, Ти страшно нищиш мене, 17 обновляючи проти мене моє випробування, — гнів великий Ти виказав мені та навів на мене випробування. 18 Тож навіщо Ти мене вивів з лона матері , і я не помер, і мене око не побачило б , 19 і став би я, наче той, якого не існувало? Тож чому з лона я не був покладений у могилу? 20 Хіба не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити, 21 поки я піду, звідки не повернуся, у землю темряви і мороку, 22 в землю вічної темряви, де немає світла, і де не побачити життя смертної людини.