Людина повна печалі та безнадії
1 Людина, що народжена від жінки,
короткий свій вік проводить у тривозі.
2 Вона виходить, як квітка, і в’яне, –
вона втікає, наче тінь, і не зупиняється…
3 І от на таку особу в Тебе відкриті очі,
й Ти позиваєшся судитися зі Собою?
4
Хіба може чистий походити від нечистого?
Та у жодному разі, ніхто!
5
Але якщо йому визначено вік, так що число його днів та місяців Тобі відомо,
якщо Ти накреслив його межу, якої він не може переступити, –
6
то відвернись від нього, – й нехай відпочине,
нехай натішиться, як той наймит,
прожитим днем.
7
Адже навіть дерево має надію: якщо буде зрубане,
то воно знову відроджується,
і його паростки ростуть далі;
8 хоч може бути, що його корінь у землі постаріє,
і його пень у земному поросі струхнявів,
9
проте, щойно воно відчує вологу,
зразу пускає паростки і його галузки, –
наче молоді саджанці.
10 А чоловік помирає – і зникає, спочине людина – і де вона?
11
Як зникає вода з озера
,
як міліють і висихають ріки,
12 так людина ляже і не встане;
доки не щезнуть небеса,
вона не пробудиться
і не підведеться зі свого сну.
13
О, якби Ти мене сховав у шеолі, й укривав там мене,
поки не промине Твій гнів протягом призначеного Тобою для мене часу,
а потім згадав би про мене.
14
Адже якщо людина помре, то чи зможе знову жити?
Я сподівався би протягом усіх днів своєї служби (повинності ),
аж поки не прийшла б мені заміна
.
15 Тоді Ти покличеш мене, і я Тобі відповім,
адже Ти тужитимеш за творивом Своїх рук.
16
Зараз Ти рахуєш мої кроки,
а тоді перестанеш слідкувати за моїми гріхами, бо
17
мої гріхи будуть запечатані у вузлику,
і мої провини Тобою закриті (перекреслені )
.
18 Насправді ж, як падаючи, розсипається гора,
як скеля зсувається зі свого місця;
19 як вода шліфує каміння,
і як злива змиває порох землі,
так Ти перетворюєш у ніщо надію людини.
20
Ти долаєш її, і вона щезає назавжди.
Ти змінюєш її вигляд і відсилаєш її геть.
21 Людина не знає, чи в пошані його діти, –
не відає, якщо вони переживають ганьбу.
22 Лише свою біль вона відчуває,
тільки про себе тужить її душа.
1 Адже смертна людина, яка народжена від жінки, має коротке життя і повна гніву, 2 або вона відпала, наче цвіт, що відцвів, зникла, наче тінь, і не затрималася. 3 Чи не слово цього звершив Ти, і цього Ти зробив, щоби прийшов із судом перед Тебе? 4 Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ж ніхто! 5 Хоч і один день його життя на землі, а його місяці пораховані в нього, Ти поклав на час, і він не переступить. 6 Відійди від нього, щоб замовчав і мав задоволення від життя, наче найманець. 7 Адже є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще зацвіте, і галузки в нього не бракуватиме. 8 Бо якщо постаріє в землі його корінь, і його пень на камені помре, 9 то зацвіте від запаху води, і зробить жнива більше, ніж молодий саджанець. 10 Чоловік же, померши, відійшов, — смертна людина, упавши, більше не існує. 11 Адже в часі помирає море, і ріка, опустівши, висохла. 12 А людина, заснувши, не встане, доки лишень небо буде зшите разом. І вони не збудяться зі свого сну. 13 Хіба ж не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б Твій гнів, і признач мені час, в який мене згадаєш. 14 Адже якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду? 15 Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж Твоїх рук не відкинь. 16 Ти ж почислив мої задуми, і Тебе не омине жоден із моїх гріхів. 17 Ти ж запечатав мої беззаконня в торбі, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ. 18 І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріє на своєму місці. 19 Вода злизала каміння, і води затопили низини пороху землі. І Ти знищив очікування людини. 20 Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому наставив обличчя і відіслав. 21 І якщо його сини стали численними, він не знає, і якщо стають нечисленними, він не свідомий того. 22 Але тільки його тіло відчувало біль, і його душа плакала.