Псалом 72
1 Соломона.
Боже, дай Свій суд цареві, й Свою справедливість синові царя,
2 щоб він судив Твій народ в правді і убогих Твоїх – справедливо.
3 Нехай принесуть гори мир народові, а пагорби – справедливість.
4 Він судитиме бідних з народу, помагатиме вбогим і впокорить гнобителя.
5 Тебе боятимуться, поки існують сонце і місяць – з покоління в покоління.
6 Він (цар ) зійде, як дощ на скошену луку, немов злива, що зрошує землю.
7 За його днів процвітатиме справедливість і тривалий мир, доки існує місяць.
8 Він буде владарювати від моря й до моря, і від Ріки аж до кінців землі.
9 Перед ним схиляться на коліна мешканці пустелі, а його вороги лизатимуть порох.
10 Царі Таршішу й островів принесуть дари, царі Шеви і Сави даватимуть гостинці.
11 Йому поклоняться всі царі, йому служитимуть усі народи.
12 Тому що він заступатиметься за знедоленого, що волає, за убогого, якому нема кому допомогти.
13 Він співчуватиме бідному і нужденному, і рятуватиме душі нужденних.
14 Він врятує їхнє життя від кривди й насильства, оскільки їхня кров дорога в Його очах.
15 Нехай же він (цар ) живе й отримує золото зі Шеви! За нього постійно будуть молитися, прикликаючи щодня на нього благословення.
16 В краю буде надлишок хліба – аж до шпилів гір. Колосся його врожаїв будуть шуміти, як дерева Лівану, а люди , що житимуть у місті, будуть цвісти як трава на землі.
17 Нехай запам’ятається його ім’я в віках! Його ім’я процвітатиме, поки сяятиме сонце. В ньому благословляться всі люди . Всі народи його прославлятимуть.
18 Благословенний ГОСПОДЬ Бог, Бог Ізраїлю – Єдиний, що творить чудеса!
19 Благословенне Його славне Ім’я навіки! Вся земля нехай наповниться Його славою! Амінь! Амінь!
20 Закінчилися молитви Давида, сина Єссея.
1 Псалом Асафа. Який добрий Бог до Ізраїля, до тих, які щирі серцем!
2 А в мене ледь не похитнулися ноги, мало не послизнулися мої стопи.
3 Адже я заздрив беззаконним, коли бачив мирне життя грішників,
4 бо нема вороття в їхній смерті, ні підтримки в їхньому стражданні.
5 Серед людей, які важко працюють, їх нема, і їх не битимуть, як простолюд.
6 Тому їх опанувала гордість, вони вбрані — нарядилися в беззаконня і свою безбожність.
7 Їхнє беззаконня виступить, наче з жиру, вони попрямували за нахилами свого серця.
8 Вони подумали і заговорили лукаво, — пишномовно говорили неправду.
9 Проти неба підняли свої уста, а їхній язик пройшовся по землі.
10 Тому й народ мій повертає сюди, і благодатні дні прийдуть до них.
11 Вони говорили: Як дізнався Бог? Хіба є знання у Всевишнього?
12 Ось такі грішники й процвітають. Навіки заволоділи багатством.
13 Тож я сказав: Невже даремно я заховував у праведності своє серце і вмивав у невинності руки свої,
14 і зазнавав побоїв увесь день і особистих докорів вранці?
15 Якби я казав: Говоритиму так само, — ось був би я віроломним перед родом Твоїх синів.
16 Я розмірковував, як би зрозуміти це, — та воно виявилося важким для мене,
17 аж поки я не ввійшов у Божу святиню і не усвідомив, яким буде їхній кінець.
18 Однак, Ти за підступність віддав їм [злом], і скинув їх, коли вони піднеслися.
19 Як раптово прийшло на них спустошення! Зникли, загинули через своє беззаконня.
20 Як сон зникає після пробудження, так Ти, Господи, матимеш за ніщо і їхній образ у Своєму місті.
21 Адже моє серце запалало, і нутро моє осунулося.
22 Я, нікчемний, не розумів, став перед Тобою, як тварина.
23 Та я постійно з Тобою, Ти взяв мене за праву руку,
24 провадив мене Своєю порадою і прийняв мене зі славою.
25 Бо чим я володію на небі й чого, крім Тебе, я бажав на землі?
26 Моє серце і моє тіло виснажені, Боже мого серця; Боже, Ти моя частка навіки.
27 Ось загинуть ті, які віддаляються від Тебе; Ти повністю вигубив кожного, хто покинув Тебе.
28 Мені ж любо пристати до Бога, покласти на Господа мою надію, звіщати всі хвали Твої при брамах дочки Сіону.