Не вчиню жару гніву Свого
1 Коли Ізраїль був дитиною, Я його полюбив, і з Єгипту покликав Я Свого сина.
2 Я кликав їх, а вони йшли від Мене: приносили жертви Ваалам та кадили ідолам.
3 Але ж це Я навчив Єфрема ходити; брав їх на Свої руки, та вони не розуміли, що це Я лікував їхні рани.
4 Я їх притягував поворозками людяності – пов’язями любові, і був для них, як той, котрий знімає ярмо з його шиї, притуляючись до щоки, нахилявся до них і годував.
5 Вони не повернуться до Єгипетського краю, але Ассирія буде їхнім царством, оскільки не захотіли навернутись до Мене .
6 Тому меч шаленітиме в їхніх містах, поламає їхні засуви й пожере їх через власні задуми.
7 Мій народ уперто прагне залишити Мене, і хоч його кличуть угору, жоден з них не хоче з місця підвестись.
8 Як же мені залишити тебе, Єфреме? Як видати тебе, Ізраїлю? Хіба можу Я, як з Адмою, вчинити з тобою так, допустити те, що сталось з Цевоїмом ? Моє серце перевертається в Мені, і Я сповнений милосердя.
9 Я не зроблю за спонуканням Мого гніву, не зможу цілком знищити Єфрема. Адже Я – Бог, а не людина і пробуваю посеред тебе, як Святий, і не ввійду у гніві в місто.
10 Вони підуть за ГОСПОДОМ. Почувши Його голос, наче лева, з тремтінням прийдуть діти заходу.
11 Тремтячи, прилетять, як пташки з Єгипту, зберуться , як голуби з ассирійського краю. Я поселю їх знову в їхніх домівках, говорить ГОСПОДЬ.
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)