Глибокий розпач: де надія моя?
1 Мій дух виснажений,
а мої дні згасають, –
мені залишається хіба що могила...
2 Моєю долею стали глузування –
не можу стулити очей від їхніх знущань.

3 Будь же Ти, Господи , моїм Поручителем між Собою,
адже хто ще може за мене поручитись?
4 Ти позбавив душі людей здорового глузду,
але не дозволив їм взяти гору.

5 Хто з корисливою метою зраджує своїх друзів,
у такого очі власних дітей потьмяніють.
6 Він мене зробив посміховиськом між людьми,
й тепер мені у вічі плюють.
7 Мої очі від смутку потемніли,
і все моє тіло, наче тінь.

8 Дивуються праведні з цього,
і невинні повстають проти нечестивого .
9 Проте праведник тримається своєї дороги,
і чистий руками зростає силою.
10 Тож усі ви повертайтесь й приходьте,
хоч я не бачу серед вас мудрого.

11 Мої ж дні проминули, мої надії розбиті,
як і всі прагнення мого серця.
12 Адже вони ніч вважають днем, кажуть,
що близько світло,
хоч насправді навколо темрява.

13 На що я можу сподіватись?
Хіба що того, що шеол мені стане домом,
коли в темряві я постелю собі постіль.
14 Могилу я назву своїм батьком,
а хробаків – своєю матір’ю і своїми сестрами…

15 Отже, де є моя надія?
Хто бачив моє щастя?
16 Невже вони зійдуть разом зі мною до воріт шеолу,
аби там разом у поросі спочивати?