Перша Еліфазова мова: Невинний не гине
1 Після цього заговорив теманієць Еліфаз.

2 Якщо я спробую заговорити з тобою, чи не буде для тебе втомливо?
А втім, хто може стримати від слова?
3 Адже ти сам повчав багатьох,
підтримуючи знеможені руки;
4 твої слова підбадьорювали тих, котрі спотикались, –
ти зміцнював тремтячі коліна.

5 Тепер же, коли прийшло горе на тебе, ти занеміг; зачепило тебе, –
ти занепав духом.
6 Невже твоя богобійність перестала бути для тебе опорою,
а твої праведні дороги стали безнадійними?

7 Отже, пригадай, хто коли, бувши невинним, загинув, або,
коли праведні були знищені?
8 Адже я сам спостерігав: хто, обробляючи поле беззаконня,
сіяв горе, той сам його і пожинав, –
9 такі гинуть від Божого дихання, –
й від подиху Його гніву зникають.

10 Замовкне ревіння лева і голос левеняти,
будуть потрощені зуби молодих левів!
11 Лев гине через брак здобичі,
й щенята левиці розпорошуються.
Мізерні ми мешканці глиняних хат
12 Але до мене доходить потаємне слово
і моє вухо ловить навіть шепіт;
13 серед роздумів щодо нічних видінь,
коли глибокий сон огортає людей,

14 мене іноді охоплює жах,
і тремтіння пробирає мене до самих кісток.
15 Легке дихання торкнулось мого обличчя, і моє волосся стало дибом, –
16 хтось стояв біля мене, але я не міг його розпізнати з вигляду;
перед моїми очима була якась постать,
і я почув тихий голос:

17 Хіба смертна людина може бути праведніша за Бога,
або чоловік чистіший за свого Творця?
18 Адже Він і Своїм слугам не довіряє,
і в своїх ангелів знаходить недоліки, –

19 тим більше в мешканцях хатинок із глини,
підвалини яких стоять на земному поросі, –
вони будуть розчавлені, як міль.
20 Їх топчуть зранку й до вечора, – як непотрібні,
вони гинуть навіки.
21 Щойно кілок від їхнього намету виривають,
вони й не відають, як помирають.