1 І сталося в ті дні, що не було царя в Ізраїлі. І був один чоловік, левіт, який жив на схилах гори Єфрема. Взяв собі чоловік жінку-наложницю з Вифлеєма юдейського. 2 Якось його наложниця розгнівалася на нього і пішла від нього до дому свого батька, до Вифлеєму юдейського, і була там упродовж чотирьох місяців. 3 І піднявся її чоловік, і пішов за нею, щоб промовляти до її серця і помиритися з нею, і знову привести її до себе. З ним пішов його слуга і пара ослів, і він пішов аж до дому її батька. Батько молодиці побачив його і вийшов йому назустріч. 4 Його тесть — батько молодиці, запросив його в дім , і той провів з ним три дні; вони їли, пили і поснули там.
5 І сталося четвертого дня, пробудилися вони вранці, і він піднявся, щоб відійти. Та батько молодиці сказав до свого зятя: Підкріпи своє серце кількома шматками хліба, і після цього підете. 6 Тож вони сіли, і їли обидва разом, і пили. І сказав батько молодиці до чоловіка: Почавши, переночуй, і нехай розвеселиться твоє серце. 7 І встав чоловік, щоб відійти, та його тесть примусив його, і знову переночував там. 8 І встав вранці на п’ятий день, щоб відійти. Та батько молодиці знову сказав: Підкріпи своє серце хлібом і будь як воїн, аж доки не схилиться день до вечора . І їли, і пили обидва, 9 і встав чоловік, щоб відійти, — він, його наложниця і його слуга. І його тесть, батько молодиці, сказав йому: Ось схилився день до вечора, відпочинь тут ще сьогодні, і нехай розвеселиться твоє серце, і встанете вранці в дорогу вашу, і відійдеш до твого житла.
10 Та не бажав чоловік переночувати, устав і пішов, і дійшов аж напроти Євуса (це є Єрусалим), і з ним — пара навантажених ослів, і його наложниця з ним. 11 Ще коли вони були біля Євуса, то день дуже схилився, тож слуга сказав своєму господареві: Ходімо, звернемо до цього євусейського міста й переночуємо в ньому. 12 І сказав йому пан його: Ні, не зверну до чужого міста, яке не є з ізраїльських синів, а підемо аж до Ґаваа. 13 І сказав слуга його: Ходімо, увійдемо до одного з місць і переночуємо в Ґаваа чи в Рамі. 14 Тож вони вирушили й пішли, бо сонце зайшло близько Ґаваа, яка належить Веніамінові. 15 І подалися туди, щоб увійти переночувати в Ґаваа, увійшли й сіли на площі міста, і немає чоловіка, який ввів би їх у свій дім переночувати.
16 І ось старий чоловік зайшов зі своїх діл з поля ввечері, а чоловік — з гори Єфрема, і він проживав у Ґаваа, а мужі того місця — сини Веніаміна. 17 І поглянувши очима, побачив чоловіка — мандрівника на площі міста, і сказав старий чоловік: Куди йдеш і звідки мандруєш? 18 Він же відповів йому: Приходимо ми з Вифлеєма юдейського аж до схилів гори Єфрема. Бо я є звідти, і пішов я до Вифлеєма юдейського, і я йду до свого дому, і немає чоловіка, хто ввів би мене у свій дім переночувати . 19 І солома, і їжа для ослів у нас є, і в мене є хліб та вино і для твоєї рабині, і для слуги твоєї рабині, немає браку в жодній речі. 20 Тож старий чоловік сказав: Мир тобі, тільки вся твоя потреба на мені, тільки на площі не ночуй! 21 І він привів його до своєї хати, і завів його ослів, і помив їм ноги, вони ж їли і пили.
22 А коли вони розвеселилися своїм серцем, то ось мужі міста, сини беззаконників, оточили хату, били у двері й сказали до старого чоловіка, господаря хати, вимагаючи: Виведи чоловіка, який зайшов до твоєї хати, щоб ми його пізнали! 23 Та чоловік, господар хати, вийшов до них і сказав їм: Ні, брати, не чиніть зла після того, як зайшов цей чоловік у мою хату, не чиніть цієї глупоти! 24 Ось моя дочка-дівиця і його наложниця, виведу їх, і принизите їх, і вчините їм те, що добре у ваших очах, а цьому мужеві не вчините слово цього безумства! 25 Та не забажали мужі послухати його. І взяв чоловік свою наложницю, і вивів її до них надвір, вони ж пізнали її і глумилися з неї цілу ніч аж до ранку. І відіслали її, коли сходила рання зоря. 26 І прийшла жінка на світанку, і впала біля дверей брами дому чоловіка, там, де був її володар, і лежала, поки не розвиднілося.
27 І встав її володар вранці, відкрив двері дому і вийшов, щоб піти своєю дорогою, і ось жінка — його наложниця — лежала під дверима, і її руки на порозі. 28 І сказав він до неї: Встань і підемо! Та вона не відповіла йому, але померла. І він узяв її на осла; встав чоловік і пішов до своєї місцевості. 29 Він прийшов до своєї хати, взяв меч, взяв свою наложницю і розрубав її по костях її на дванадцять частин, і послав їх до всіх племен Ізраїля. 30 І було, що кожний, хто побачив, сказав: Не сталося, і не видно було такого від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня! І він наказав мужам, через яких вислав, кажучи: Так промовите до всіх ізраїльських мужів: Хіба сталося за цим словом від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня? Зробіть самі між собою про це нараду і скажіть.
Левіт та його наложниця
1 Подальші події відбувались у той час, коли ще не було в Ізраїлі царя. На краю Єфремового нагір’я жив один чоловік, левіт, котрий взяв собі, наложницею, жінку з Юдейського Вифлеєма.
2 Ця наложниця перестала його кохати і, залишивши його, повернулась у дім свого батька, до Вифлеєма Юдейського. Там вона перебувала впродовж чотирьох місяців.
3 Але її чоловік зібрався і, взявши з собою слугу та пару ослів, пішов за нею, аби знову прихилити її серце до себе і повернути назад. Коли вона ввела його у дім свого батька, то батько молодиці, побачивши його, з радістю пішов йому назустріч.
4 Його тесть, батько молодиці, умовив його затриматись, і той левіт провів з ним три дні; вони їли, пили та ночували в нього.
5 Так сталося, що коли на четвертий день вони вранці встали, і левіт піднявся, аби вирушити, то батько молодиці сказав своєму зятю: Спочатку підкріпись шматком хліба, а тоді вже підете.
6 Тож вони посідали й обидва разом їли та пили. Батько молодиці сказав чоловікові: Залишись ще на ніч, і нехай натішиться твоє серце.
7 Проте той чоловік піднявся, щоб іти, але його тесть наполягав, аби залишився, тому він заночував знову.
8 Рано-вранці п’ятого дня він (левіт ) встав, щоб вирушити, але батько молодиці знову сказав: Підкріпися хлібом! Так вони зволікали, аж поки день не почав схилятися на вечір. Вони знову сіли їсти.
9 Нарешті левіт разом зі своєю наложницею і своїм слугою зібрались у дорогу, тоді як його тесть, батько молодиці, знову вмовляв його: Ось день вже схиляється до вечора, залишайся ще на одну ніч. Як бачиш , день закінчується, переночуй тут, ще порадіємо разом, а тоді якомога раніше завтра встанете й вирушите у вашу подорож до вашого дому.
10 Але левіт вже не захотів ночувати, – він піднявся й пішов. Рухаючись, незабаром він опинився неподалік Євуса, тобто Єрусалима. З ним була його наложниця та пара навантажених ослів.
11 І коли вони вже були біля Євуса, то день майже скінчився, тому слуга сказав своєму господареві: Ходімо, завітаємо до міста євусейців і переночуємо в ньому.
12 Але його господар йому відповів: Не будемо повертати до міста чужинців, які не є Ізраїльтянами, а підемо до Гіви.
13 Далі він сказав до свого слуги: Спробуємо дійти до якогось з найближчих міст, – заночуємо в Гіві або в Рамі.
14 Тож вони пішли далі, й коли сонце вже заходило, вони були неподалік Гіви Веніямінової.
15 Вони повернули, аби ввійти й заночувати в Гіві. Прибувши туди, вони зупинились на площі міста, оскільки не знайшлось людини, яка би їх прийняла в свій дім на ночівлю.
16 Але пізно ввечері якраз повертався зі своєї праці на полі похилого віку чоловік. Хоч цей муж походив з Єфремового нагір’я, проте мешкав він у Гіві, де місцевими мешканцями були веніямінці.
17 Піднявши свої очі, чоловік побачив на площі міста подорожніх, і цей похилого віку чоловік запитав: Звідкіля мандруєте і куди направляєтесь?
18 Левіт відповів йому: Ми подорожуємо з Вифлеєма Юдейського а йдемо на край Єфремового нагір’я. Адже я сам звідти, а ходив до Вифлеєма Юдейського, тепер же повертаюсь до Господнього Дому , але жодна людина не запросила мене на нічліг.
19 хоч у нас, твоїх слуг , є солома і корм для ослів; маю також хліб і вино для себе, як і для твоєї слугині, та для свого слуги, що з твоїми слугами, – ми не потребуємо нічого.
20 Але цей літній чоловік сказав: Мир тобі! У мене є все, в чому будете мати потребу, лише не ночуйте на площі!
21 Він привів його до свого дому, й нагодував ослів; помивши свої ноги, вони їли та пили.
22 Але щойно вони насолодились гостинністю, як декотрі мешканці міста, чоловіки-негідники, оточили дім й почали грюкати у двері, обзиваючи сивочолого чоловіка, господаря дому, й вимагаючи: Виведи чоловіка, котрий перебуває у твоєму домі, аби ми могли з ним злягтися!
23 Та цей чоловік, господар дому, вийшовши до них сказав їм: Ні, мої брати, не робіть такого злочину! Адже цей чоловік зайшов (є гостем ) у мій дім, – не чиніть з ним такої гидоти.
24 Ось моя дочка-дівиця, а також його наложниця, – я виведу їх, тож чиніть над ними наругу, як захочеться, лише з цим чоловіком не робіть такого безумства!
25 Але ці люди не хотіли й слухати його. Тоді левіт вхопив свою наложницю і вивів її до них у двір; вони ж ґвалтували її та глумилися над нею цілу ніч до самого ранку. Відпустили її, лише на світанку.
26 Удосвіта прийшла та жінка до господи чоловіка, де був її господар, впала під дверима й лежала , поки не розвиднілося.
27 Вранці її господар встав, відкрив двері дому й вийшов, аби продовжити свою подорож, – і от жінка, його наложниця, лежить під дверима дому з простягнутими до порогу руками…
28 Він сказав до неї: Вставай, підемо! Але жодної відповіді не почув. Левіт поклав її мертве тіло на осла, й вирушив до своєї місцевості.
29 Дійшовши до свого дому, він вхопив ножа, взяв свою наложницю й розчленував її по суглобах на дванадцять частин, та розіслав їх у всі околиці Ізраїлю.
30 Отже, кожен, хто це бачив, говорив: Чогось подібного досі в Ізраїлі ще не бачили з того часу, як Ізраїльські нащадки вийшли з єгипетського краю, й до цього дня! Тому подумайте, порадьтеся і скажіть, що маємо робити.