Тимофій приєднується до Павла і Сили
1 Прибув він до Дервії і Лістри. І ось був тут один учень на ім’я Тимофій, син жінки-юдейки, яка повірила, і батька грека.
2 Про нього добре свідчили ті брати, які були в Лістрі та Іконії.
3 Павло забажав, щоб він ішов з ним, тож узяв і обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був грек.
4 Коли вони переходили через міста, то передавали братам зберігати постанови, які схвалили в Єрусалимі апостоли і старші.
5 Церкви ж зміцнювалися у вірі та щодня кількісно зростали.
6 Вони пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії,
7 а дійшовши до Мисії, вони намагалися піти до Витинії, та Дух Ісуса їм не дозволив.
8 Перейшовши через Мисію, вони прибули до Троади.
Нічне видіння. Павло поспішає в Македонію
9 І вночі з’явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!
10 Коли побачив він те видіння, ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм.
11 Відпливши з Троади, ми прибули до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя;
12 звідти — до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували декілька днів.
13 А в суботу вийшли за браму до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, говорили до жінок, які зібралися.
Навернення Лідії
14 І слухала одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тиятир, яка шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, аби сприймати те, що говорив Павло.
15 Коли охрестилася вона та її дім, то просила, кажучи: Якщо ви вважаєте мене вірною Господу, то прийдіть у мій дім, та й живіть! І змусила нас.
Павло виганяє віщунського духа. Побиття та ув’язнення
16 І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна рабиня, яка мала дух віщуна; віщуючи, вона приносила великий прибуток своїм господарям.
17 Вона йшла слідом за Павлом і за нами й кричала, вигукуючи: Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!
18 Вона робила це багато днів. Тож надокучило [це] Павлові, і він, обернувшись, сказав духові: Наказую тобі Ім’ям Ісуса Христа — вийди з неї! І він вийшов у той же час.
19 Її пани, побачивши, що пропала надія на їхній заробіток, взяли Павла і Силу та потягли на майдан, до влади;
20 провівши їх до воєвод, вони сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто
21 і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!
22 І юрба напала на них, а воєводи, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями.
23 Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши вказівку в’язничному сторожеві пильно їх охороняти.
24 Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в колодки.
Навернення в’язничного сторожа
25 Опівночі Павло й Сила, молячись, співом прославляли Бога, а в’язні слухали їх.
26 Раптом стався великий землетрус, аж порушилася основа в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани.
27 А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.
28 Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!
29 Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили,
30 і, вивівши їх надвір, запитав: Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?
31 А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!
32 І говорили йому Господнє Слово й усім, хто в його домі.
33 І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їхні рани і тут же охрестився сам і вся його родина.
34 Завівши їх до хати, запросив до столу і радів з усім своїм домом, що повірив у Бога.
35 Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей!
36 І сторож в’язниці переказав ці слова Павлові: Воєводи прислали наказ вас відпустити. Тож виходьте тепер і йдіть з миром.
37 Але Павло відповів їм: Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в’язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!
38 Ці слова виконавці сповістили воєводам. Ті ж, почувши, що вони римські громадяни, налякалися,
39 тож прийшли, попросили їх вийти і, вивівши, благали піти з міста.
40 Вийшовши із в’язниці, вони прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх], та й пішли.
Господь кличе Павла до Македонії
1 І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
2 Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
4 Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
5 А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю.
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фріґію та через країну галатську.
7 Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8 Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
9 І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: “Прийди в Македонію, і нам поможи!”
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
Павло й Сила в Филипах
11 Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
12 звідтіля ж у Филипи, що є перше місто осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
14 Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: “Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть”. І змусила нас.
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
17 Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: “Оці люди — це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!”
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: “У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!” І того часу той вийшов.
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
20 Коли ж їх привели до начальників, то сказали: “Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
21 і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати”.
22 І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
23 І, завдавши багато їм ран, посадили у в’язницю, наказавши в’язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
24 Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в’язниці, а їхні ноги забив у колоди.
25 А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув’язнені слухали їх.
26 І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…
27 Як прокинувся ж сторож в’язничний, і побачив відчинені двері в’язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув’язнені.
28 А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: “Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!”
29 Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
30 І вивів їх звідти й спитав: “Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?”
31 А вони відказали: “Віруй у Господа Ісуса, — і будеш спасений ти сам та твій дім”.
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
33 І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні .
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних , наказуючи: “Відпусти тих людей!”
36 І сказав той в’язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. “Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!”
37 А Павло відказав їм: “Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!”
38 Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
40 І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.