1 Слова Екклезіаста, сина Давида, царя Ізраїля в Єрусалимі. 2 Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота. 3 Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем? 4 Рід приходить, і рід відходить, земля ж стоїть навіки. 5 І сонце сходить, і сонце заходить, і тягнеться до свого місця. 6 Воно, підіймаючись, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде вітер, і у своїх коловоротах вітер повертається. 7 Усі потоки течуть до моря, та море не переповниться. На місце, звідки течуть потоки, туди вони повертаються, щоби плисти знову .
8 Усі речі стомлюючі. Не зможе людина виказати, і око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням. 9 Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем. 10 Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами. 11 Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці.
12 Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі. 13 І я віддав моє серце, аби шукати і дослідити мудрістю все, що відбувається під небом. Адже Бог дав людським синам погані обставини, щоб перебувати в них. 14 Я побачив усі творіння, зроблені під сонцем, і ось усе марнота і бажання духа. 15 Викривлене не зможе прикраситися, і те, чого бракує, не зможе бути порахованим. 16 Я сказав у своєму серці, мовлячи: Ось я звеличився і поставив мудрість над усіма, що були переді мною в Єрусалимі, і моє серце багато побачило мудрості та знання. 17 Я віддав моє серце, щоб пізнати мудрість і знання, я пізнав притчі та загадки, бо і це — бажання духа. 18 Адже в безлічі мудрості — безліч пізнання, і хто побільшує пізнання, побільшує страждання.
Марнота усе!
1 Книга Проповідника , сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, — марнота усе!
3 Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
Немає нічого нового під сонцем!
4 Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5 І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6 Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер…
7 Всі потоки до моря пливуть, але море — воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки, вони повертаються, щоб знову плисти!
8 Повні труду всі речі, — людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо…
9 Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, — і немає нічого нового під сонцем!..
10 Буває таке, що про нього говорять: “Дивись, — це нове!” Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11 Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, — про них згадки не буде між тими, що будуть потому…
І мудрість — то ловлення вітру
12 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14 Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це — марнота та ловлення вітру!..
15 Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16 Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, — і збагнув я, що й це все — то ловлення вітру!..
18 Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!..