Міцна Божа основа
1 Тому, залишивши початки Христового вчення, скеруймо себе до досконалості, щоби знову не покладати основу: покаяння від мертвих діл та віри в Бога,
2 науки про хрещення, про покладання рук, про воскресіння мертвих і вічний суд.
3 І це зробимо, якщо Бог дозволить.
4 Адже неможливо, щоб ті, які раз були просвічені й скуштували небесного дару, стали співучасниками Святого Духа,
5 скуштували доброту Божого Слова, силу майбутнього віку,
6 і відпали, аби знову обновлятися для покаяння, повторно розпинаючи в собі та зневажаючи Божого Сина!
7 Бо земля, що напилася дощу, який її часто зрошує, і родить корисну зелень тим, котрі її обробляють, — одержує благословення від Бога.
8 А та, що зростила терня і бур’ян, — не потрібна і близька до прокляття; її кінець — спалення.
9 Улюблені, хоча ми так і говоримо, але ми впевнені, що з вами справи кращі й що ви тримаєтеся спасіння.
10 Адже Бог не є несправедливий, щоби забути ваше діло і [працю] любові, яку ви виявили Його Імені, послуживши і продовжуючи служити святим.
Надія — якір для душі
11 Тож бажаємо, щоб кожний з вас аж до кінця виявляв ту саму дбайливість для повної певності надії,
12 аби ви не розлінилися, а наслідували тих, які вірою і терпінням успадковують обітниці.
13 Коли Бог давав обітницю Авраамові, не маючи ким більшим поклястися, поклявся Собою,
14 кажучи: Я поблагословлю тебе вельми і дуже розмножу!
15 Тож, будучи довготерпеливим, він одержав обітницю.
16 Люди клянуться вищим, адже клятва для підтвердження кладе край усякої їхньої незгоди.
17 Тим більше Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, дав клятву,
18 щоби через ті дві незмінні речі, в яких неможливо, аби Бог сказав неправду, ухопившись за надію, що перед нами, ми, котрі знайшли захист, мали велику втіху.
19 Вона, немов якір для душі, міцний і надійний, що входить усередину, за внутрішню завісу,
20 куди, як предтеча, увійшов задля нас Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседека.
Покладаймося міцно на Бога
1 Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,
2 науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,
5 і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,
6 та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
7 Бо земля, що п’є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, — вона благословення від Бога приймає.
8 Але та, що приносить терня й будяччя, — непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її — спалення.
9 Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім’я Його ви, що святим послужили та служите.
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.
13 Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,
14 говорячи: “Поблагословити — Я конче тебе поблагословлю, та розмножити — розмножу тебе!”
15 І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.
17 Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
18 щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
19 що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,
20 куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.