1 Адже смертна людина, яка народжена від жінки, має коротке життя і повна гніву, 2 або вона відпала, наче цвіт, що відцвів, зникла, наче тінь, і не затрималася. 3 Чи не слово цього звершив Ти, і цього Ти зробив, щоби прийшов із судом перед Тебе? 4 Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ж ніхто! 5 Хоч і один день його життя на землі, а його місяці пораховані в нього, Ти поклав на час, і він не переступить. 6 Відійди від нього, щоб замовчав і мав задоволення від життя, наче найманець. 7 Адже є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще зацвіте, і галузки в нього не бракуватиме. 8 Бо якщо постаріє в землі його корінь, і його пень на камені помре, 9 то зацвіте від запаху води, і зробить жнива більше, ніж молодий саджанець. 10 Чоловік же, померши, відійшов, — смертна людина, упавши, більше не існує. 11 Адже в часі помирає море, і ріка, опустівши, висохла. 12 А людина, заснувши, не встане, доки лишень небо буде зшите разом. І вони не збудяться зі свого сну. 13 Хіба ж не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б Твій гнів, і признач мені час, в який мене згадаєш. 14 Адже якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду? 15 Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж Твоїх рук не відкинь. 16 Ти ж почислив мої задуми, і Тебе не омине жоден із моїх гріхів. 17 Ти ж запечатав мої беззаконня в торбі, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ. 18 І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріє на своєму місці. 19 Вода злизала каміння, і води затопили низини пороху землі. І Ти знищив очікування людини. 20 Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому наставив обличчя і відіслав. 21 І якщо його сини стали численними, він не знає, і якщо стають нечисленними, він не свідомий того. 22 Але тільки його тіло відчувало біль, і його душа плакала.
Людина повна печалі та безнадії
1 Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:
2 вона виходить, як квітка — й зів’яне, і втікає, мов тінь, — і не зостається…
3 І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!
4 Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!
5 Якщо визначені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде, —
6 відвернися від нього — і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит…
7 Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;
8 якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,
9 то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає людина — то де ж вона є?..
11 Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,
12 так і та людина покладеться — й не встане, — аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого…
13 О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, — та й про мене згадав!
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свого життя, аж поки не прийде заміна для мене!
15 Кликав би Ти, — то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мого гріха не стеріг би, —
17 провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня…
18 Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,
19 каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, — так надію того Ти губиш…
20 Ти силою схопиш назавжди його, — і відходить, Ти міняєш обличчя його — й відсилаєш його…
21 Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані — того він не відає…
22 Боліє він тільки тоді , коли тіло на ньому, коли в ньому душа — тоді тужить…”