1 Підхопивши, Еліфас, теманієць, каже: 2 Хіба не багато разів говорили до тебе в труднощах? А хто стерпить силу твоїх слів? 3 Бо якщо ти повчав багатьох і потішав руки слабкого, 4 і піднімав ти словами слабких, і ти подавав сміливість слабким колінам, 5 а тепер на тебе прийшов біль і доторкнувся до тебе, і ти застановився. 6 Хіба не з безумності є твій страх, твоя надія і невинність твоєї дороги? 7 Отже, згадай, хто чистий з тих, які загинули, чи коли праведні гинули з коренем? 8 Так, як я побачив тих, які орють неплідні місця, вони ж, засіваючи їх, пожнуть собі болі. 9 Загинуть від Господнього наказу і від духу Його гніву пропадуть. 10 Погашено силу лева, голос левиці, хвалькуватість зміїв. 11 Мурашка-лев загинув, тому що не має поживи, левенята ж левів покинули одне одного. 12 Якщо було у твоїх словах якесь правдиве слово, то нічого із цього зла не спіткало б тебе. Як не прийме моє вухо від нього надзвичайні речі? 13 А наче страх і нічний звук, що наганяє страх на людей, 14 мене ж зустрів жах і тремтіння, і сильно потряс мої кості. 15 І дух прийшов до мого обличчя, а моє волосся і тіло жахнулися. 16 Я встав, і не впізнав. Я подивився, і не було образу перед моїми очима, але тільки дух, і я чув голос. 17 Що ж бо? Хіба смертна людина буде чистою перед Господом, чи людина бездоганна через свої діла? 18 Якщо Він не вірить Своїм слугам, і помітив якесь викривлення у своїх ангелів, 19 то тих, хто живе в будівлях із глини, з якої і ми самі є з тієї глини, Він уразив їх, як мотиля. 20 І від ранку до вечора більше їх немає, тому що вони не можуть собі допомогти, вони загинули. 21 Адже Він подув на них, і вони всохли, загинули, бо вони не мали мудрості.
Перша Еліфазова мова: Невинний не гине
1 І відповів теманянин Еліфаз та й сказав:
2 “Коли спробувать слово до тебе, — чи мука не буде ще більша? Та хто стримати зможе слова?
3 Таж ти багатьох був навчав, а руки ослаблі зміцняв,
4 того, хто спотикавсь, підіймали слова твої, а коліна тремткі ти зміцняв!
5 А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло воно — і ти налякався…
6 Хіба не була богобійність твоя за надію твою, за твоє сподівання — невинність доріг твоїх?
7 Пригадай‑но, чи гинув невинний, і де праведні вигублені?
8 Як я бачив таких, що орали були беззаконня, та сіяли кривду, то й жали її:
9 вони гинуть від подиху Божого, і від духу гнівного Його погибають!
10 Левине ричання й рик лютого лева минає , і левчукам вилущаються зуби.
11 Гине лев, як немає здобичі, і левенята левиці втікають.
Мізерні ми мешканці глиняних хат
12 І закрадається слово до мене, і моє ухо почуло ось дещо від нього.
13 У роздумуваннях над нічними видіннями, коли міцний сон обіймає людей,
14 спіткав мене жах та тремтіння, і багато костей моїх він струсонув, —
15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало дуба волосся на тілі моїм…
16 Він стояв, але я не пізнав його вигляду, — образ навпроти очей моїх був , і тихий голос почув я:
17 “Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свого Творця є чистіший?”
18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголів!
19 Що ж тоді мешканці глиняних хат, що в поросі їхня основа? — Як міль, вони будуть розчавлені!
20 Вони товчені з ранку до вечора, — і без помочі гинуть назавжди…
21 Слава їхня минається з ними, — вони помирають не в мудрості!..