1 Підхопивши, Йов сказав: 2 Якби хтось дійсно зважив мою лють, а мої болі взяв би разом на вагу, 3 то були б тяжчі за пісок, що на березі моря. Але, як здається, мої слова погані. 4 Адже в моєму тілі є Господні стріли, лють яких випиває мою кров. Коли почну говорити, колють мене. 5 Бо що ж? Чи без причини закричить дикий осел, хіба ж не шукаючи їжі? Хіба ж реве бик біля ясел, коли має їжу? 6 Чи ж їдять хліб без солі? І хіба є смак у пустих словах? 7 Бо моя душа не може зупинитися. Бо я вважаю за огидну свою їжу, наче запах лева. 8 О, коли б Він дав мені, щоб виконалося моє прохання, і мою надію дав би Господь! 9 Нехай Господь, почавши, зранить мене, та до кінця мене не вигубить. 10 Нехай буде для мене гробницею місто, на мурах якого я скакав у ньому. Я не перестану, бо я не переступив святих слів мого Бога. 11 Бо ж яка моя сила, що я терплю? Чи який мій час, що тримається моя душа? 12 Хіба моя міць — міцність каменю? Хіба моє тіло з міді? 13 Чи не на Нього я поклав надію? Поміч же від мене віддалилася. 14 Покинуло мене милосердя, і Господня допомога знехтувала мною. 15 Не поглянули на мене мої близькі. Наче потік, що відходить, чи наче хвиля вони пройшли повз мене. 16 Ті, хто мене шанував, тепер напали на мене, наче сніг чи суцільний лід. 17 Так, як коли настала спека, розтопились і невідомо чим було, 18 так і я, покинутий усіма, пропав я і став бездомним. 19 Гляньте на дороги теманців, ви, які оточуєте дороги сабонців. 20 І стидові підпадуть ті, хто надіється на міста і маєтки. 21 Тож і ви напали на мене без милосердя, наче перелякалися, бачачи мою рану. 22 Що ж бо? Чи я щось у вас попросив, чи потребую вашої сили, 23 щоб врятуватися від ворогів, чи спастися з руки володарів? 24 Повчіть мене, я ж мовчатиму! Якщо я в чомусь заблукав, вкажіть мені! 25 Але як видно, неприємні слова праведного, бо не у вас прошу сили. 26 І ваше звинувачення словам не зупинить мене, бо я не сприйму висловів ваших промов. 27 Адже ви лише нападаєте на сироту, наскакуєте на вашого друга. 28 Тепер же, поглянувши на ваші обличчя, не скажу неправди. 29 Сидіть же, і нехай не буде неправедності, і знову приєднайтеся до праведних. 30 Адже немає неправди на моєму язику. Хіба моя гортань не розсуджує розумне?
Відповідь Йова: Ласка — товариш для того, хто гине
1 А Йов відповів та й сказав:
2 “Коли б смуток мій вірно був зважений, а з ним разом нещастя моє підняли на вазі,
3 то тепер воно тяжче було б від морського піску, тому нерозважне слова мої кажуть!..
4 Бо в мені Всемогутнього стріли, і їхня отрута п’є духа мого, страхи Божі шикуються в бій проти мене…
5 Чи дикий осел над травою реве? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Чи без соли їдять несмачне, чи є смак у білкові яйця?
7 Чого не хотіла торкнутись душа моя, все те стало мені за поживу в хворобі…
8 О, коли б же збулося прохання моє, а моє сподівання дав Бог!
9 О, коли б зволив Бог розчавити мене, простягнув Свою руку — й мене поламав, —
10 то була б ще потіха мені, і скакав би я в немилосердному болі, бо я не зрікався слів Святого!..
11 Яка сила моя, що надію я матиму? І який мій кінець, щоб продовжити життя моє це?
12 Чи сила камінна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне?
13 Чи не поміч для мене в мені, чи спасіння від мене відсунене?
14 Для того, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опустив того страх Всемогутнього…
15 Брати мої зраджують, мов той потік, мов річище потоків, минають вони,
16 темніші від льоду вони, в них ховається сніг.
17 Коли сонце їх гріє, вони висихають, у теплі — гинуть з місця свого.
18 Каравани дорогу свою відхиляють, уходять в пустиню — й щезають.
19 Каравани з Теми поглядають, походи з Шеви покладають надії на них.
20 І засоромилися, що вони сподівались; до нього прийшли — та й збентежились.
21 Так і ви тепер стали ніщо, побачили страх — і злякались!
22 Чи я говорив коли : “Дайте мені, а з маєтку свого дайте підкуп за мене,
23 і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гнобителевих мене викупіть?”
24 Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невмисне згрішив — розтлумачте мені…
25 Які гострі слова справедливі, та що то доводить догана від вас?
26 Чи ви думаєте докоряти словами? Бо на вітер слова одчайдушного,
27 і на сироту нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!..
28 Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу перед вами неправди.
29 Верніться ж, хай кривди не буде, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Хіба в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку, щоб розпізнати нещастя?