1 Як покрив мороком у Своєму гніві Господь дочку Сіон! Він скинув з неба на землю славу Ізраїля і не згадав підніжжя Своїх ніг у день Свого гніву. 2 Господь потопив, не пощадивши всю красу Якова, знищив у Своєму гніві укріплення дочки Юди, приліпив до землі, опоганив її царів і її володарів. 3 Розбив у гніві Свого обурення всякий ріг Ізраїля, повернув назад Свою правицю від обличчя ворога і запалив полум’я в роді Якова, як вогонь, і воно пожерло все, що довкола. 4 Він натягнув Свій лук, як ворог, скріпив Свою правицю, як противник, і повбивав усе любе моїм очам у шатрі дочки Сіону, вилив Свій гнів, як вогонь.
5 Господь став, немов ворогом, затопив Ізраїля, потопив його замки, знищив його твердині та помножив у дочки Юди принижену й упокорену. 6 Він розсипав Своє поселення, наче виноград, знищив Своє свято: Господь учинив, щоб у Сіоні забули свято та суботу, і розгнівив люттю Свого гніву царя, володаря і священика. 7 Господь відкинув Свій жертовник, покинув Свою святиню, розбив рукою ворога мур його визначних домів. Голос подали в Господньому домі, як у день свята. 8 І Господь повернувся, щоби знищити мур дочки Сіону. Він витягнув мірило, не відвернув Своєї руки від топтання, і передмур’я заголосило, і разом ослаб мур. 9 Її брами прибиті до землі, Він знищив і розбив її засуви, її царя та її володарів між народами. Немає закону! І її пророки не бачили видіння від Господа.
10 Посідали на землю і замовкли старці дочки Сіону, посипали порох на свою голову, підперезалися мішковиною, звели в землю старших над дівчатами в Єрусалимі. 11 Потемніли мої очі від сліз, стривожилося моє лоно, на землю вилилася моя слава через побиття дочки мого народу, коли забракло немовляти й дитини на дорогах міста. 12 Своїм матерям вони казали: Де пшениця і вино? — коли вони зникали, як ранені на дорогах міста, коли виливалися їхні душі на лоно їхніх матерів. 13 Що тобі засвідчу чи що уподібню до тебе, дочко Єрусалиме? Що до тебе прирівняю і як тебе потішу, дівице, дочко Сіоне? Адже великою стала чаша твого побиття! Хто тебе вилікує? 14 Твої пророки бачили для тебе марне і безумність, і вони не відкрили твоєї неправедності, щоб повернути твоїх полонених, а побачили для тебе марні здобутки та вигнання.
15 Заплескали над тобою руками всі, що проходять дорогою, засичали і покивали своєю головою на дочку Єрусалима: Хіба це місто, про яке говорять: Вінець слави, радість усієї землі? 16 Відкрили проти тебе свої уста всі твої вороги, засичали і заскреготали зубами, сказали: Ми його пожерли, однак це день, який ми очікували, ми його знайшли, ми побачили! 17 Господь зробив те, що задумав, сповнив Свої слова, які заповів від давніх днів, — знищив і не пощадив, — і над тобою зрадів ворог! Він підняв ріг твого гнобителя. 18 Їхнє серце заволало до Господа. Мури Сіону, зведіть сльози, як потоки вдень і вночі! Не дай собі спочити, хай не замовкне твоє око, дочко! 19 Устань, радій вночі на початку твоєї сторожі, вилий, як воду, твоє серце перед обличчям Господа, підніми до Нього твої руки за душу твоїх немовлят, знесилених голодом на початку всіх виходів.
20 Поглянь, Господи, і подивися, кого Ти так обібрав! Хіба жінки їстимуть плід їхнього лона? Різник зробив збирання. Чи вб’єш у Господній святині священика і пророка? 21 Заснули на дорозі землі дитина і старець. Мої дівчата і мої молоді впали від меча. Ти вбив у день Твого гніву, Ти влаштував різанину, не пощадив! 22 Ти скликав, як на день свята, мої поселення довкола, — і не стало в день Господнього гніву того, що спасається чи залишається, як Я скріпив і помножив усіх Моїх ворогів.
Спустошення Єрусалиму
1 Як захмарив Господь в Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув із неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про підніжка ногам Своїм, —
2 понищив Господь, не помилував житла всі Яковові… Він позбурював у гніві Своїм у дочки Юди твердині, на землю звалив, збезчестив Він царство й князів усіх його…
3 В люті гніву відтяв увесь Ізраїлів ріг , правицю Свою відвернув Він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий огонь, що навколо жере!
4 Він нап’яв Свого лука, як ворог, противником стала правиця Його, і Він вибив усе , що для ока було пожадане, у скинії доньки сіонської вилив запеклість Свою, як огонь…
5 Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, — і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!
6 Понищив горожу Свою, немов у садка, місце зборів Своїх попустошив, Господь учинив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в лютості гніву Свого…
7 Покинув Господь Свого жертівника, допустив побезчестити святиню Свою, передав в руку ворога мури палаців її, — вороги зашуміли в Господньому домі, немовби святкового дня!
8 Задумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, Він витягнув шнура, Своєї руки не вернув, щоб не нищити, сумними вчинив передмур’я та мур, — вони разом ослабли…
9 Її брами запалися в землю, понищив Він та поламав її засуви… Її цар і князі її серед поганів… Немає навчання Закону, і пророки її не знаходять видіння від Господа…
10 Сидять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порох посипали на свою голову, підперезались веретами, аж до землі свою голову єрусалимські дівчата схилили…
11 Повипливали від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, коли немовля й сосунець умлівають голодні на площах міських.
12 Вони квилять своїм матерям: “Де пожива й вино?” І скулюються, як ранений, на площах міських, коли душі свої випускають на лоні своїх матерів…
13 Що засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимськая дочко? Що вчиню тобі рівним, щоб тебе звеселити, о діво, о дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, — хто тебе полікує?
14 Пророки твої провіщали для тебе марноту й фальшиве, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, — для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання…
15 Усі, що проходять дорогою, плещуть у долоні на тебе, і посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму та кажуть : “Хіба це те місто, що про нього казали: Корона пишноти, розрада всієї землі?”
16 Усі вороги твої пащу на тебе роззявлюють, свищуть й зубами скрегочуть та кажуть: “Ми пожерли її… Оце справді той день, що чекали його, — знайшли ми і бачимо його!”…
17 Учинив Господь те, що задумав, Він виповнив слово Своє, що його наказав від днів давніх: усе зруйнував, і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, Він рога підійняв супротивних твоїх…
18 Їхнє серце до Господа крик підіймає, о муре, о дочко Сіону! Проливай, як потік, сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, нехай не спочине зіниця твоя!
19 Уставай, голоси уночі на початку сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підійми ти до Нього долоні свої за душу своїх немовлят, що від голоду мліють на розі всіх вулиць!..
20 Споглянь, Господи, і подивися, кому Ти зробив отаке? Чи конечним було , щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?
21 Лежать на землі на вулицях рядом юнак та старий… Попадали діви мої та мої парубки від меча, — Ти побив їх в день гніву Свого, порізав, не мав милосердя…
22 Ти викликував, мов на день свята, жахоти мої із довкілля, — і врятованого не було, і позостальця в день гніву Господнього, — повигублював ворог мій тих, кого виплекала та зростила була…