1 І було велике голосіння народу і їхніх жінок на їхніх братів, юдеїв. 2 І були деякі, хто говорив: Ми численні нашими синами і нашими дочками! Тож візьмемо зерно, їстимемо і залишимося при житті! 3 А є деякі, хто каже: Ми закладаємо наші поля, наші виноградники і наші доми. Тож візьмемо зерно і їстимемо! 4 Деякі ж кажуть: Ми позичили гроші на податок царя — наші поля, наші виноградники і наші доми! 5 Тепер же наше тіло, як тіло наших братів, наші сини, як їхні сини. І ось ми віддаємо наших синів і наших дочок у рабство, і деякі з наших дочок є рабинями, і немає сили в наших руках, а наші поля та наші виноградники — в знатних!
6 Я сильно засмутився, коли почув їхнє голосіння і ці слова. 7 І моє серце підказало мені, і я розпочав боротьбу зі знатними і володарями, і я сказав їм: Хіба може вимагати людина від свого брата те, що ви вимагаєте? І я призначив для них велике зібрання. 8 І я їм сказав: Ми викупили наших братів-юдеїв, проданих народам за нашою доброю волею, а ви продаєте ваших братів, і будуть вам піддані? Вони ж замовкли і не знаходили слів. 9 А я сказав: Не добра справа, яку ви робите! Не так маєте ходити в страху вашого Бога через погорду народів, наших ворогів! 10 І я, і мої брати, і мої знайомі позичили їм гроші і зерно. Покиньмо ж ці вимагання! 11 Поверніть їм сьогодні їхні поля, їхні виноградники, їхні оливкові сади і їхні доми. І за гроші винесіть їм зерно, вино і олію! 12 І вони сказали: Віддамо і не вимагатимемо від них! Так зробимо, як ти кажеш! І я закликав священиків, і взяв з них клятву чинити згідно із цим словом. 13 І я обтрусив свій одяг, і сказав: Так кожного чоловіка, який не виконає цього слова, Бог витрясе з його дому і від його праці, і буде так витрушений і випорожнений! І все зібрання сказало: Амінь! І хвалили Господа. І народ дотримався цього слова.
14 З того часу, коли мені доручили бути їхнім володарем у землі Юди, від двадцятого року і аж до тридцять другого року Артасаста — дванадцять років, я і мої брати насильно забраного в них не їли. 15 Ось це попередні насильства, якими перед моїм приходом гнобили їх, і забирали в них за хліб і за вино останні гроші, сорок дідрахм, і їхні покидьки панують над народом. Я ж не вчинив так через присутність Божого страху. 16 Тож у ділі будівництва муру їх я не силував і поля не набув. А всі там були зібрані для праці. 17 І за моїм столом було сто п’ятдесят чоловік — юдеїв і тих, хто приходив до нас від народів, які довкола нас. 18 І на кожний день було одне теля, і мені готували шість добірних овець, козла і на десять днів для всіх багато вина. І при цьому я не вимагав хліба силою, бо було тяжке служіння на цьому народі.
19 Згадай мене, Боже, на добро за все, що я зробив для цього народу.
Полегшення долі бідного народу
1 І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів‑юдеїв.
2 І були такі, що говорили: “Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо!”
3 І були такі, що говорили: “Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді!”
4 І були такі, що говорили: “Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники.
5 А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини — як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити , а поля наші та виноградники наші належать іншим…”
6 І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова!
7 А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: “Ви заставою тиснете один одного!” І скликав я на них великі збори.
8 І сказав я до них: “Ми викуповуємо своїх братів‑юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам?” І мовчали вони, і не знаходили слова…
9 І сказав я: “Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в боязні нашого Бога ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, наших ворогів?
10 Також і я, брати мої та юнаки мої були позикодавцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!
11 Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, і їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них !”
12 І вони сказали: “Повернемо, і не будемо жадати від них! Зробимо так, як ти говориш!” І покликав я священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом.
13 Витрусив я й свою пазуху та й сказав: “Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній!” І сказали всі збори: “Амінь!” І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом.
14 Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намісником в Юдиному краї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса, — дванадцять літ не їв намісничого хліба ані я, ані брати мої.
15 А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий.
16 А також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею.
17 А за столом моїм були юдеї та заступники, — сто й п’ятдесят чоловік, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас.
18 А що готовилося на один день, було : віл один, худоби дрібної — шестеро вибраних, і птиця готувалася в мене, а за десять день виходило багато всякого вина. А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі.
19 Запам’ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу!