1 Сину, зберігай мої слова, заповіді мої заховай біля себе.
1a Сину, шануй Господа, і будеш сильним; окрім Нього, не бійся нікого.
2 Зберігай мої заповіді та мої повчання — як зіницю ока, і будеш жити.
3 Нав’яжи їх на свої пальці, напиши на скрижалі свого серця.
4 Назви мудрість своєю сестрою, а розум зроби своїм приятелем,
5 щоб оберігала тебе від чужої і грішної жінки, коли вона закидає тебе ніжними словами.
6 Якось з вікна свого дому, виглянувши на дорогу,
7 вона побачила його — юнака з нерозумних підлітків, в якого немає розуму.
8 Він проходив через перехрестя вулиць біля її дому,
9 розмовляв у вечірніх сутінках, коли вже запанував нічний спокій, і настала темрява.
10 А жінка його зустрічає — у неї вигляд повії, і поводиться так, щоб затрепетали серця молодих.
11 Вона принадна і розпусна, її ноги не мають спочинку вдома.
12 Певний час вона крутиться надворі, а деякий час вона чатує на дорогах, — на кожному перехресті.
13 Тоді, спіймавши, вона його поцілувала і з безсоромним обличчям заговорила до нього:
14 У мене — мирна жертва, сьогодні я виконую свої обітниці.
15 Тому, жадаючи твого обличчя, я вийшла тобі назустріч, — і я тебе знайшла.
16 Своє ліжко я застелила простиралами і вкрила єгипетськими килимами.
17 Я покропила своє ліжко шафраном, а мій дім — корицею.
18 Заходь, і будемо насолоджуватися любов’ю аж до ранку, — давай повністю віддамося коханню,
19 бо мого чоловіка немає вдома, подався він у далеку дорогу,
20 взявши із собою торбину з грошима. Повернеться до свого дому через багато днів!
21 Звела його довгими вмовляннями, — своїми устами, наче петлею, затягла його.
22 Він, не опираючись, потягся за нею, наче віл, якого ведуть на заріз, як собака на повідку,
23 як олень, поранений стрілою в печінку; він поспішає в сильце, наче пташка, — не знаючи, що триває змагання за його душу.
24 Тож тепер послухай мене, сину, будь уважний до слів моїх уст.
25 Хай твоє серце не зверне на її дороги.
26 Адже багатьох вона зранила і повалила, — не злічити тих, кого вона погубила.
27 Її дім — дороги в ад, вони ведуть до покоїв смерті.
Блудниця — на життя твоє пастка
1 Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в очах твоїх та зіниця,
3 прив’яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!
4 На мудрість скажи: “Ти сестра моя!”, а розум назви: “Мій довірений!”
5 щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м’якенькі слова.
6 Бо я визирав був у вікно свого дому, через ґрати мого вікна,
7 і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось , позбавлений розуму,
8 проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.
10 Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,
11 галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:
12 раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона…
13 І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 “У мене тепер мирні жертви, — виповнила я сьогодні обіти свої!
15 Тому‑то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, — і знайшла я тебе!
16 Килимами я вистелила своє ложе, — тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,
17 постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном…
18 Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов’ю натішимось ми!
19 Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 вузлик срібла він узяв у свою руку, — хіба на день повні поверне до дому свого…”
21 Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила, —
22 він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув’язнення,
23 як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка …
24 А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:
25 Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,
26 бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!
27 Ї ї дім — до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат…