1 На закінчення. Повчання для синів Кореєвих.
2 Як олень прагне до джерела води, так душа моя прагне до Тебе, Боже.
3 Моя душа спрагнена Живого Бога. Коли прийду і з’явлюся перед обличчям Бога?
4 Мої сльози стали для мене хлібом удень і вночі, коли щодня мені говорили: Де твій Бог?
5 Згадав про це я і вилив перед собою душу свою, бо перейду до місця, де дивовижний намет, — аж до дому Божого — з голосом радості й хвали, зі святковим відлунням.
6 Чому сумуєш, душе, чому тривожиш мене? Поклади надію на Бога, адже я прославлятиму Його. Мій Бог — спасіння моєї особи.
7 Моя душа збентежена в мені. Через це я згадуватиму Тебе в околицях Йордану і Гермону, з малого пагорба.
8 Безодня перекликається з безоднею гуркотом своїх водоспадів; усі Твої буруни і Твої хвилі нахлинули на мене.
9 Вдень Господь заповість Своє милосердя, а вночі зі мною пісня — молитва до Бога мого життя.
10 Промовлятиму Богові: Ти — Той, Хто за мене заступається. Чому Ти забув мене? Чому я ходжу засмучений тим, що мене гнітить ворог?
11 Коли кості мої тріщали, мої гнобителі дорікали мені, говорячи щодня: Де твій Бог?
12 Чому ти сумуєш, душе, чому тривожиш мене? Поклади надію на Бога, адже я прославлятиму Його. Мій Бог — спасіння моєї особи.
КНИГА ДРУГА
ПСАЛОМ 41 (42)
1 Для дириґента хору. Псалом навчальний, синів Кореєвих.
2 Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя,
3 душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?
4 Сльоза моя стала для мене поживою вдень та вночі, коли кажуть мені цілий день: “Де твій Бог?”
5 Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я в многолюдді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святкового натовпу…
6 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!
7 Мій Боже, душа моя тужить в мені, бо я пам’ятаю про Тебе з країни Йордану й Гермону, із гори із Міц’ар.
8 Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.
9 Удень виявляє Господь Свою милість, уночі ж Його пісня зо мною, молитва до Бога мого життя!
10 Повім я до Бога: “Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?”
11 Ніби кості ламають мені, коли вороги мої лають мене, коли кажуть мені цілий день: “Де твій Бог?”
12 Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!