1 На закінчення. Не призведи до тління. Псалом Давида. Спомин.
2 Чи ви дійсно правду говорите? Чи творите ви праведний суд, людські сини?
3 Та ж у серці ви виношуєте беззаконня на землі, ваші руки сплітають несправедливість.
4 Від народження грішники стали чужими, від материнського лона вони заблукали й говорили неправду.
5 Їхня лють схожа на зміїну, наче в глухої гадюки, яка затикає свої вуха
6 і не чує голосу заклинателів, — чаклуна, майстерного в чарах.
7 Бог [обламає] їхні зуби в їхніх пащах! Господь розтрощив ікла левів!
8 Вони зникнуть, як протікаюча вода. Він триматиме натягненим Свій лук, доки вони не ослабнуть.
9 Щезнуть вони, як розтоплений віск. Упав вогонь, і вони не побачили сонця.
10 Він, перш ніж ваше терня виросте в кущ тернини, — мов живих, наче в гніві, — пожере вас.
11 Зрадіє праведний, коли побачить відплату безбожним. Він омиє свої руки в крові грішного.
12 І скаже людина: є таки нагорода для праведного, є таки Бог, що вершить суд на землі над усіма!
1 Для дириґента хору. На спів: “Не вигуби”. Золотий псалом Давидів.
2 Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи людських синів слушно судите?
3 Отже, у серці ви чините кривди, дорогу насильства рук ваших торуєте ви на землі.
4 Від лоня ще матернього — вже віддалені несправедливі, з утроби ще матерньої заблудилися неправдомовці, —
5 їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуляє,
6 що не слухає голосу заклиначів, чарівника, в чарах вправного!
7 Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх устах, левчукам розбий, Господи, щелепи, —
8 нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтікається, хай пов’януть вони, як трава по дорозі,
9 бодай стали , немов той слимак, що в своїй слизоті розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки!
10 Поки почують тернину запалену ваші горшки, — нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спалену!
11 А праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої він обмиє!
12 І скаже людина: “Поправді є плід справедливому, справді є Бог, — суддя на землі!”