1 Після трьох років часу дійшло до тих, які з Юдою, що Димитрій Селевкійський прибув до пристані при Тріполі з численними силами і флотом, 2 щоби захопити країну, убивши Антіоха і його помічника Лисія. 3 Якийсь Алкім, що раніше був первосвящеником, а добровільно опоганився в часах замішання, знаючи, що в жоден спосіб більше немає для нього спасіння і доступу до святого жертовника, 4 прийшов до царя Димитрія, в якомусь сто п’ятдесят першому році, приносячи йому золотий вінець і пальму, а до цього — галуззя, призначені для храму, і в той день стримував мовчання. 5 Одержавши час для своєї нерозумності, покликаний помічником Димитрія до збору і запитаний, за якою угодою і рішенням стоять юдеї, до цього сказав: 6 Юдеї, прозвані асидеями, якими провадить Юда Маккавей, проводять війни і бунтують, не даючи царству мати спокій. 7 Тому відкинений від прадідової слави, а кажу первосвященства, прибувши, я тепер прийшов, 8 по-перше, справді мислячи про належне для царя, а по-друге, дбаючи і за власних громадян, бо через нерозсудливість вище згаданих увесь наш народ немало нещасний. 9 А знаючи це все стосовно країни і нашого оточеного народу, ти, царю, будь найрозумнішим з тим, яке маєш до всіх милим чоловіколюбством. 10 Бо доки є Юда, неможливо, щоб справи були мирними.
11 Коли це було ним сказане, швидко інші друзі, вороже наставлені проти Юди, розпалили Димитрія. 12 Він, відразу закликавши Никанора, що був проводирем слонів, і наставивши володарем над Юдеєю, послав, 13 давши заповіді вбити самого Юду, а тих, що з ним, розігнати, і поставити Алкіма первосвящеником великого храму. 14 Ті народи, що втекли від Юди з Юдеї, юрбами пристали до Никанора, вважаючи, що нещастя і лиха юдеїв є власним щастям.
15 А почувши про прихід Никанора і про повстання народів, посипавши землю на голову, вони благали Того, Хто навіки поставив Свій народ, Котрий завжди появою допомагає Своїй частці. 16 Тож коли вождь наказав, вони відразу звідти пішли битися з ними поблизу села Дессава. 17 А Симон, брат Юди, вступив у бій з Никанором, та із запізненням через беззвучний напад ворогів , і зазнав невдачі. 18 Заразом Никанор, чуючи мужність, яку мали ті, що з Юдою, і сміливість у боротьбі за батьківщину, не відважувався чинити суд кров’ю. 19 Тому він вислав Посідонія, Теодота і Маттатія дати і прийняти правиці. 20 А коли про це було велике досліджування, і як вождь ознайомив безліч, то виявилося, що вони однієї думки, і вони схилилися до угоди. 21 Вони обрали день, в який самі прийдуть разом, і прийшли від кожного колісниці, поставили крісла. 22 Юда заповів озброєним бути готовими у відповідальних місцях, щоби часом раптово від ворогів не сталося зле діло; зробили мирні переговори.
23 Никанор перебував у Єрусалимі та нічого злого не чинив, а натовпи людей, що зібралися, він відпустив. 24 Він мав і Юду постійно на виду, душевно пристав до чоловіка. 25 Він переконав його побратися і мати дітей. Той одружився, був спокійний, брав участь у житті. 26 Алкім, бачачи взаємну пошану і взявши ті погодження, що сталися, пішов до Димитрія і сказав, що Никанор по-чужому думає про справи, бо Юду, зрадника царства, зробив своїм заступником. 27 А цар, розлютившись, підбурений звинуваченнями в усьому поганому, написав до Никанора, кажучи, що йому тяжко за згоду, наказуючи швидко відіслати Маккавея в’язнем до Антіохії. 28 Коли це надійшло до Никанора, він жахнувся і вважав тяжким, щоб прийнятих домовленостей відректися, коли чоловік ні в чому не провинився. 29 Оскільки не було як протидіяти цареві, то він шукав слушного часу, щоб відповідними діями це виконати.
30 А Маккавей, бачачи, що Никанор грізніше поводився з ним, і звичайну зустріч проводив більш грубо, зрозумівши, що ця суворість не від добра, зібравши чимало тих, що з ним, він заховався від Никанора. 31 А той, знаючи, що він справді тактовно випереджений чоловіком, прийшовши до великого і святого храму, коли священики проводили належні жертви, наказав видати чоловіка. 32 Коли вони з клятвою говорили, що не знають де той, кого шукають, 33 простягнувши правицю проти храму, так поклявся: Якщо мені зв’язаним не видасте Юду, я цей Божий храм зрівняю із землею і знищу жертовник, а тут збудую славний храм для Діонізія. 34 І, сказавши це, він відійшов. Священики, простягнувши руки до неба, закликали Того, Хто постійно є помічником нашого народу, так кажучи: 35 Ти, Господи, що не потребуєш ніяких речей, зволив, аби між нами був храм Твого проживання. 36 Тепер же, святий Господи всього освячення, збережи навіки чистим цей щойно очищений дім.
37 А Разіс, якийсь з єрусалимських старійшин, був звинувачений перед Никанором, — чоловік, що любив народ і мав дуже добру славу, і за доброту названий був батьком юдеїв. 38 Оскільки в попередні часи колотнечі виносив суд за юдаїзм, і тіло, і душу з усією ревністю віддавав за юдаїзм. 39 А Никанор, явно бажаючи виказати ненависть, яку він відчував до юдеїв, послав понад п’ятсот вояків його схопити. 40 Бо думав, схопивши того, цим зробити приємність. 41 І коли натовп хотів захопити вежу і з двору силою розбивали двері та говорили принести вогонь і спалити двері, то він, оточений, собі приставив меча, 42 радше бажаючи померти, ніж бути під владою ворогів, і власну шляхетність негідно сплюгавити. 43 Та через поспіх боротьби, не заподіявши собі смертельної рани, коли юрби вривалися через двері, він відважно побігши на мур, кинувся мужньо між юрбу. 44 Коли вони швидко розступилися, утворилося місце, і він упав посередині порожнечі. 45 І ще дихаючи, палаючи люттю, вставши, хоч кров текла, наче з джерела, і маючи тяжкі рани, пройшовши бігом крізь юрбу і ставши на якомусь високому камені, 46 вже повністю обезкровлений, ставши, витягнувши нутрощі й узявши обома руками, кинув на юрби, і, прикликуючи Того, Хто володіє життям і духом, щоб Він йому знову повернув, таким способом переставився.
1 Після трьох років часу дійшло до тих, які з Юдою, що Димитрій Селевкійський прибув до пристані при Тріполі з численними силами і флотом, 2 щоби захопити країну, убивши Антіоха і його помічника Лисія. 3 Якийсь Алкім, що раніше був первосвящеником, а добровільно опоганився в часах замішання, знаючи, що в жоден спосіб більше немає для нього спасіння і доступу до святого жертовника, 4 прийшов до царя Димитрія, в якомусь сто п’ятдесят першому році, приносячи йому золотий вінець і пальму, а до цього — галуззя, призначені для храму, і в той день стримував мовчання. 5 Одержавши час для своєї нерозумності, покликаний помічником Димитрія до збору і запитаний, за якою угодою і рішенням стоять юдеї, до цього сказав: 6 Юдеї, прозвані асидеями, якими провадить Юда Маккавей, проводять війни і бунтують, не даючи царству мати спокій. 7 Тому відкинений від прадідової слави, а кажу первосвященства, прибувши, я тепер прийшов, 8 по-перше, справді мислячи про належне для царя, а по-друге, дбаючи і за власних громадян, бо через нерозсудливість вище згаданих увесь наш народ немало нещасний. 9 А знаючи це все стосовно країни і нашого оточеного народу, ти, царю, будь найрозумнішим з тим, яке маєш до всіх милим чоловіколюбством. 10 Бо доки є Юда, неможливо, щоб справи були мирними.
11 Коли це було ним сказане, швидко інші друзі, вороже наставлені проти Юди, розпалили Димитрія. 12 Він, відразу закликавши Никанора, що був проводирем слонів, і наставивши володарем над Юдеєю, послав, 13 давши заповіді вбити самого Юду, а тих, що з ним, розігнати, і поставити Алкіма первосвящеником великого храму. 14 Ті народи, що втекли від Юди з Юдеї, юрбами пристали до Никанора, вважаючи, що нещастя і лиха юдеїв є власним щастям.
15 А почувши про прихід Никанора і про повстання народів, посипавши землю на голову, вони благали Того, Хто навіки поставив Свій народ, Котрий завжди появою допомагає Своїй частці. 16 Тож коли вождь наказав, вони відразу звідти пішли битися з ними поблизу села Дессава. 17 А Симон, брат Юди, вступив у бій з Никанором, та із запізненням через беззвучний напад ворогів , і зазнав невдачі. 18 Заразом Никанор, чуючи мужність, яку мали ті, що з Юдою, і сміливість у боротьбі за батьківщину, не відважувався чинити суд кров’ю. 19 Тому він вислав Посідонія, Теодота і Маттатія дати і прийняти правиці. 20 А коли про це було велике досліджування, і як вождь ознайомив безліч, то виявилося, що вони однієї думки, і вони схилилися до угоди. 21 Вони обрали день, в який самі прийдуть разом, і прийшли від кожного колісниці, поставили крісла. 22 Юда заповів озброєним бути готовими у відповідальних місцях, щоби часом раптово від ворогів не сталося зле діло; зробили мирні переговори.
23 Никанор перебував у Єрусалимі та нічого злого не чинив, а натовпи людей, що зібралися, він відпустив. 24 Він мав і Юду постійно на виду, душевно пристав до чоловіка. 25 Він переконав його побратися і мати дітей. Той одружився, був спокійний, брав участь у житті. 26 Алкім, бачачи взаємну пошану і взявши ті погодження, що сталися, пішов до Димитрія і сказав, що Никанор по-чужому думає про справи, бо Юду, зрадника царства, зробив своїм заступником. 27 А цар, розлютившись, підбурений звинуваченнями в усьому поганому, написав до Никанора, кажучи, що йому тяжко за згоду, наказуючи швидко відіслати Маккавея в’язнем до Антіохії. 28 Коли це надійшло до Никанора, він жахнувся і вважав тяжким, щоб прийнятих домовленостей відректися, коли чоловік ні в чому не провинився. 29 Оскільки не було як протидіяти цареві, то він шукав слушного часу, щоб відповідними діями це виконати.
30 А Маккавей, бачачи, що Никанор грізніше поводився з ним, і звичайну зустріч проводив більш грубо, зрозумівши, що ця суворість не від добра, зібравши чимало тих, що з ним, він заховався від Никанора. 31 А той, знаючи, що він справді тактовно випереджений чоловіком, прийшовши до великого і святого храму, коли священики проводили належні жертви, наказав видати чоловіка. 32 Коли вони з клятвою говорили, що не знають де той, кого шукають, 33 простягнувши правицю проти храму, так поклявся: Якщо мені зв’язаним не видасте Юду, я цей Божий храм зрівняю із землею і знищу жертовник, а тут збудую славний храм для Діонізія. 34 І, сказавши це, він відійшов. Священики, простягнувши руки до неба, закликали Того, Хто постійно є помічником нашого народу, так кажучи: 35 Ти, Господи, що не потребуєш ніяких речей, зволив, аби між нами був храм Твого проживання. 36 Тепер же, святий Господи всього освячення, збережи навіки чистим цей щойно очищений дім.
37 А Разіс, якийсь з єрусалимських старійшин, був звинувачений перед Никанором, — чоловік, що любив народ і мав дуже добру славу, і за доброту названий був батьком юдеїв. 38 Оскільки в попередні часи колотнечі виносив суд за юдаїзм, і тіло, і душу з усією ревністю віддавав за юдаїзм. 39 А Никанор, явно бажаючи виказати ненависть, яку він відчував до юдеїв, послав понад п’ятсот вояків його схопити. 40 Бо думав, схопивши того, цим зробити приємність. 41 І коли натовп хотів захопити вежу і з двору силою розбивали двері та говорили принести вогонь і спалити двері, то він, оточений, собі приставив меча, 42 радше бажаючи померти, ніж бути під владою ворогів, і власну шляхетність негідно сплюгавити. 43 Та через поспіх боротьби, не заподіявши собі смертельної рани, коли юрби вривалися через двері, він відважно побігши на мур, кинувся мужньо між юрбу. 44 Коли вони швидко розступилися, утворилося місце, і він упав посередині порожнечі. 45 І ще дихаючи, палаючи люттю, вставши, хоч кров текла, наче з джерела, і маючи тяжкі рани, пройшовши бігом крізь юрбу і ставши на якомусь високому камені, 46 вже повністю обезкровлений, ставши, витягнувши нутрощі й узявши обома руками, кинув на юрби, і, прикликуючи Того, Хто володіє життям і духом, щоб Він йому знову повернув, таким способом переставився.