1 Єфта, син Ґалаада, могутній силою. Він був сином жінки-розпусниці, — вона народила Ґалаадові Єфту. 2 І дружина Ґалаада народила йому синів. А коли сини жінки змужніли, то вигнали Єфту, вони сказали йому: Не матимеш спадку в домі нашого батька, бо ти є сином жінки-розпусниці! 3 І Єфта відійшов з-перед обличчя своїх братів, і поселився в землі Тов. До Єфти збиралися прості чоловіки і ходили з ним.
4 І сталося, через деякий час, сини Аммона воювали з Ізраїлем. 5 І сталося, коли воювали сини Аммона з Ізраїлем, то ґалаадські старійшини пішли в землю Тов запросити Єфту, 6 і вони сказали Єфті: Приходь, і будеш нам вождем, і воюватимемо із синами Аммона! 7 Та Єфта відповів ґалаадським старійшинам: Хіба не ви зненавиділи мене, вигнали мене з дому мого батька і відіслали мене від себе? І як це, що ви прийшли до мене, коли зазнали утисків? 8 А ґалаадські старійшини промовили до Єфти: Не так! Тепер ми прийшли до тебе, і ти підеш з нами, і воюватимемо із синами Аммона. І будеш нам головою, усім, хто живе в Ґалааді! 9 А Єфта відповів ґалаадським старійшинам: Якщо повертаєте мене з вами воювати проти синів Аммона, і Господь передасть їх переді мною, то я буду вам головою. 10 Господь буде Той, Хто чує між нами, — сказали ґалаадські старійшини Єфті, — якщо не вчинимо так, за твоїм словом! 11 Тож Єфта пішов зі старійшинами Ґалаада, і вони поставили його над собою головою — за вождя. І виказав Єфта всі слова свої перед Господом у Масифі.
12 Тоді Єфта послав послів до царя синів Аммона, кажучи: Що мені й тобі, що ти прийшов до мене воювати зі мною на моїй землі? 13 А цар синів Аммона сказав послам Єфти: Тому що Ізраїль узяв мою землю, коли він ішов з Єгипту — від Арнона до Явока і аж до Йордану. Тож тепер поверни їх із миром! 14 Із цією вісткою посли повернулися до Єфти.
І знову послав Єфта послів до царя синів Аммона, 15 кажучи: Так говорить Єфта: Не забрав Ізраїль моавської землі, ні землі синів Аммона, 16 коли йшов він з Єгипту, але пішов Ізраїль по пустелі аж до Червоного моря і прийшов аж до Кадиса. 17 І послав Ізраїль послів до царя Едома, кажучи: Ми пройдемо через твою землю. Та не послухав цар Едома, і відіслав до царя моавського, і той також не погодився. Тож Ізраїль осів у Кадисі. 18 Він перейшов по пустелі, обійшов землю Едома та землю Моава, пройшов на схід сонця до землі Моава, і вони отаборилися на другому боці Арнона. Він не заходив у границі Моава, бо Арнон був границею Моава. 19 І послав Ізраїль послів до Сеона, царя Есевона, аморейця, і сказав йому Ізраїль: Пройду через твою землю аж до мого місця. 20 Та не забажав Сеон, щоб Ізраїль пройшов через його околиці. І зібрав Сеон увесь свій народ, отаборився в Яссі й воював з Ізраїлем. 21 І Господь, Бог Ізраїля, передав Сеона і весь його народ в руку Ізраїля, і він розгромив їх. Тож Ізраїль успадкував усю землю Аморея, який жив на тій землі. 22 І успадкував усю околицю Аморея — від Арнона і аж до Явока, від пустелі й аж до Йордану. 23 І тепер, коли Господь, ізраїльський Бог, вигнав аморея з-перед Свого народу Ізраїля, то ти візьмеш у спадок її собі? 24 Хіба не те, що дав у спадок тобі твій бог Хамос, це успадкуєш? А все, що передав перед нами в спадок Господь, наш Бог, цього спадкоємцями будемо ми! 25 Тепер же чи ти кращий від Валака, сина Сепфора, моавського царя? Хіба він дійсно боровся з Ізраїлем, хіба він справді воював із ними 26 при проживанні Ізраїля в Есевоні та в його дочірніх поселеннях , в Язирі та в його дочірніх поселеннях і в усіх містах, які біля Йордану, триста років! Чому ви не спасли їх у той час? 27 Я не згрішив проти тебе, а ти чиниш зі мною зло, воюючи зі мною. Нехай судить Господь, Який сьогодні судить між ізраїльськими синами і між синами Аммона! 28 Та цар синів Аммона не послухався, він не прислухався до слів Єфти, які той відіслав йому.
29 І був на Єфті Дух Господній, і він пройшов землю ґалаадську і Манасії, і перейшов ґалаадську варту, а від ґалаадської варти — на другий бік, до синів Аммона. 30 І дав Єфта обітницю перед Господом, і сказав: Якщо Ти дійсно видаси мені синів Аммона в мою руку, 31 то буде, що хто тільки вийде з дверей мого дому мені назустріч, коли я повернуся в мирі від синів Аммона, то належатиме Господу, і принесу його у всепалення.
32 І перейшов Єфта до синів Аммона воювати з ними, і Господь передав їх у його руки. 33 І він розгромив їх дуже великою поразкою — від Ароіра і аж до підходу в Семоіт, двадцять міст, аж до виноградників Авела. І були посоромлені сини Аммона перед ізраїльськими синами.
34 І прийшов Єфта до Масифи, до свого дому, і ось його дочка вийшла йому назустріч з тимпанами і хорами, а вона — його улюблена, єдина, і не було в нього сина чи дочки, — тільки вона. 35 І сталося, коли він побачив її, то роздер свій одяг і сказав: Горе, дочко моя, на дорозі ти мені стала, поганим стало це в моїх очах, я ж відкрив мої вуста про тебе до Господа і не зможу відвернути! 36 А вона сказала йому: Батьку мій, якщо про мене відкрив ти свої вуста до Господа, чини зі мною так, як вийшло з твоїх уст, тому що для тебе вчинив Господь помсту над твоїми ворогами, над синами Аммона! 37 І вона сказала своєму батькові: Учини зі мною таким чином: дай мені два місяці, і піду, і вийду на гори, і оплачу моє дівоцтво, — я та мої подруги. 38 І він сказав: Іди. І відіслав її на два місяці. І пішла вона та її подруги, і оплакала своє дівоцтво на горах. 39 І сталося, що після закінчення двох місяців вона повернулася до свого батька, і Єфта виконав свою обітницю, яку він дав, і вона не пізнала мужа. І стало заповіддю в Ізраїлі, 40 щоб з року в рік ізраїльські дочки ходили оплакувати дочку Єфти, ґалаадця, — чотири дні на рік.
© 2011, Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)