Йонатан допомагає Давидові втікати
1 І втік Давид з Найоту в Рамі, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: “Що я зробив, яка провина моя і який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?”
2 А той відказав: “Борони Боже, — ти не помреш! Таж батько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не буде!”
3 А Давид іще присягнув та й сказав: “Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в очах твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засмучений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кроку!”
4 І сказав Йонатан до Давида: “Що підкаже душа твоя, те зроблю тобі!”
5 І сказав Давид до Йонатана: “Ось узавтра новомісяччя, коли звичайно сиджу я з царем, щоб їсти з ним . Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.
6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна жертва для всього роду його.
7 Якщо він скаже так: “Добре!” то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів , то знай, що постановлене те зло від нього.
8 І зробиш милість своєму рабові, бо ти ввів свого раба в Господній заповіт із собою. А якщо є на мені провина, — убий мене ти, а до батька твого пощо мене вести?”
9 І відказав Йонатан: “Борони тебе Боже! Бо якщо справді пізнаю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу тобі?”
10 І сказав Давид до Йонатана: “Хто повідомить мене, якщо батько твій відповість тобі жорстоке?”
11 А Йонатан сказав до Давида: “Ходи ж, і вийдемо на поле”. І вийшли вони обидва на поле.
12 І сказав Йонатан до Давида: “Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього часу вивідаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог , якщо тоді не пошлю до тебе, і не сповіщу тебе, —
13 так нехай зробить Господь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму батькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу тебе, і відішлю тебе, і ти підеш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм батьком.
14 І ти, якщо я буду ще живий, хіба не зробиш зо мною Господньої милости? Коли ж я помру,
15 то не відбирай своєї милости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.
16 І нехай пошукає Господь душі від Давидових ворогів!” І склав Йонатан умову з Давидовим домом.
17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.
18 І сказав йому Йонатан: “Узавтра новомісяччя, і ти будеш згаданий, бо буде порожнє твоє місце.
19 А третього дня скоро зійдеш, і прийдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азел.
20 А я пущу три стріли набік, ніби стріляючи собі до мети.
21 І ось пошлю я слугу: “Іди, знайди ті стріли!” Якщо, говорячи, скажу я до хлопця: “Он ті стріли тут перед тобою, візьми їх”, то приходь, бо мир тобі, і нема нічого злого , як живий Господь!”
22 А якщо я скажу до того юнака так: “Он ті стріли за тобою далі”, то втікай, бо Господь відпускає тебе.
23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!”
24 І сховався Давид у полі. І було новомісяччя, а цар засів до їжі.
25 І сів цар на стільці своїм, як раз у раз, на стільці при стіні. І встав Йонатан, а Авнер сів збоку Саула, а Давидове місце було порожнє.
26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі : “Це випадок, Давид не чистий, бо не очистився”.
27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: “Чому не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?”
28 І відповів Йонатан Саулові: “Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.
29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в очах твоїх, нехай я побіжу та побачу братів моїх. Тому не прийшов він до царського столу”.
30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: “Негідний і неслухняний сину! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?
31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи його до мене, бо він призначений на смерть”.
32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові, та й сказав йому: “Чому він буде забитий? Що він зробив?”
33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.
34 І встав Йонатан від столу, розпалений гнівом, і не їв хліба і другого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його образив його батько.
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умовлений з Давидом час, а з ним був малий хлопець.
36 І сказав він до хлопця свого: “Побіжи, знайди ті стріли, що я вистріляю”. Хлопець побіг, а він пустив стрілу поза нього.
37 І прийшов хлопець до місця стріли, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: “Он та стріла за тобою далі!”
38 І кликнув Йонатан за хлопцем: “Скоро, поспіши, не ставай!” І зібрав Йонатанів хлопець стріли, та й прийшов до свого пана.
39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.
40 І віддав Йонатан свою зброю юнакові, якого мав, та й сказав йому: “Іди, занеси це до міста!”
41 Той юнак пішов, а Давид устав із південного боку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився тричі. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав.
42 І сказав Йонатан до Давида: “Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім’я, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!”
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)