Молитва про спасіння
1 О, коли б небеса Ти роздер і зійшов, — перед обличчям Твоїм розтопилися б гори,
2 як хворост горить від огню, як кипить та вода на огні, отак щоб Ім’я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи!
3 Коли Ти чинив страшні речі, ми їх не чекали, — коли б Ти зійшов, то перед обличчям Твоїм розтопилися б гори!
4 І відвіку не чули, до ушей не доходило, око не бачило Бога, крім Тебе, Який би зробив так тому, хто надію на Нього кладе!
5 Ти стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить, отих, що вони на дорогах Твоїх пам’ятають про Тебе. Та розгнівався Ти, бо ми в тому згрішили навіки та несправедливими стали!
6 І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша — немов поплямована місячним одіж, і в’янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас…
7 І немає нікого, хто кликав би Ймення Твоє, хто збудився б триматися міцно за Тебе, бо від нас заховав Ти обличчя Своє й через нашу вину Ти покинув нас нидіти…
8 Тепер же, о Господи, Ти — наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі — чин Твоєї руки!
9 Не гнівайся, Господи, сильно, і не пам’ятай повсякчасно провини! Тож споглянь, — ми народ Твій усі!
10 Святі міста Твої стали пустинею, Сіон став пустелею, степом став — Єрусалим…
11 Дім святощі нашої й нашої слави, в якім батьки наші хвалили Тебе, погорілищем став, а все наше любе руїною стало…
12 Чи й на це ще Себе будеш стримувати, Господи? Будеш мовчати, й занадто карати нас будеш?
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)