1 На закінчення. Про народ, віддалений від святині. Псалом Давида — на згадку про те, як його затримали филистимці в Ґеті.
2 Помилуй мене, Господи, бо по мені пройшлася людина, весь день гнітила мене, ворогувала зі мною.
3 Мої вороги весь день нападали на мене з погордою, адже безліч тих, які нападають на мене від світанку.
4 Вдень [не] буду боятися, бо на Тебе покладаю надію.
5 Перед Богом увесь день віддаватиму хвалу своїми словами. На Бога покладаю надію. Не матиму страху, бо що заподіє мені людина?
6 Весь день відчували огиду до моїх слів, усі їхні задуми — на зло мені.
7 Будуть жити поряд і таїти; вони вистежуватимуть мою п’яту, оскільки з нетерпінням чекають на мою душу.
8 У жодному разі Ти не врятуєш їх, у гніві, Боже, зведеш в могилу народи.
9 Я відкрив перед Тобою своє життя, Ти поклав сльози мої перед Собою, — як і є у Твоїй обітниці.
10 Того дня, коли я закличу до Тебе, мої вороги втечуть геть. Ось пізнав я, що Ти — мій Бог.
11 Перед Богом віддаватиму хвалу Слову, у Господі віддаватиму хвалу Слову.
12 На Бога я покладаю надію, тож не буду боятися! Що заподіє мені людина?
13 На мені, о Боже, обітниці прославляти Тебе, які я виконаю.
14 Адже Ти визволив мою душу від смерті, а мої ноги — від спотикання, щоб я у світлі живих був Богові до вподоби.
© 2011, Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)