1 І сталося, коли мій син увійшов до свого покою, то впав і помер. 2 І ми погасили всі світильники, і всі мої громадяни встали, щоб мене потішити, і я спочила аж до другого дня, аж до ночі. 3 І сталося, коли всі перестали мене потішати, думали , що я заспокоїлася, то я встала вночі й втекла, і прийшла, як і бачиш, на це поле. 4 І думаю вже не повернутися до міста, але тут залишитись, і не їстиму, і не питиму, але буду безперестанно плакати і постити, доки не помру. 5 І полишив я ще роздуми, якими я займався, і я відповів їй зі злістю, і сказав: 6 Найнерозумніша з усіх жінок, хіба не бачиш нашого смутку і того, що з нами трапилося? 7 Тому що Сіон, мати нас усіх, смутком засмучена і впокоренням упокорена. Плачте сильно 8 і тепер, оскільки всі плачемо, і сумні будьте, оскільки всі сумні. Ти ж засмутилася за одного сина.
9 Але запитай землю, і нехай тобі скаже, тому що вона та, що має оплакувати стільки живих, що народилися. 10 І з неї на початку всі народилися, й інші прийдуть, і ось майже всі йдуть у погибель, і безліч їх — на вигублення. 11 Тож хто має більше плакати, хіба не ця, що втратила таку велику кількість, радше, ніж ти, що плачеш за одного? Якщо ж скажеш мені, 12 що мій плач не є подібний до плачу землі, тому що я втратила плід мого лона, який я породила зі смутком і народила в болях, 13 а земля — за шляхом землі — відійшла та безліч, що на ній присутня, як і прийшла, то я тобі скажу: 14 Як ти породила з болем, так і земля на початку дала свій плід — людину — Тому, Хто її вчинив. 15 Отже, тепер затримай при тобі той твій біль і сильно зноси ті випадки, що з тобою трапилися. 16 Адже якщо справедливими вважаєш Божі рішення, то одержиш у свій час твого сина, і будеш хвалена між жінками. 17 Отже, увійди до міста до твого мужа. А вона мені сказала: 18 Не зроблю і не ввійду в місто, але тут помру.
19 І я ще продовжував говорити їй, кажучи: 20 Не чини цього слова, але дай переконатися, яке-бо падіння Сіону — і дай потішитися в стражданні Єрусалиму. 21 Адже бачиш, що наші святощі опустілими оставлені, і наш престол знищений, і наша святиня знищена, 22 і наш псалтир упокорений, і наша пісня замовкла, і наша радість відпущена, і світло нашого світильника погашене, і ковчег нашого завіту пограбований, і наші святощі знищені, і ім’я, яке названо над нами, майже опоганене, і наші діти зазнали впокорення, і наші священики спалені, наші левіти пішли в полон, наші дівчата збезчещені, наші жінки потерпіли насилля, наші праведні схоплені, наші діти видані, наші молоді стали рабами, а наші сильні стали безсильними.
23 І те, що найбільше з усього, знак Сіону, тому що позбавлений є тепер своєї слави і переданий у руки тих, що нас зненавиділи. 24 Отже, ти відкинь твій великий смуток і відклади від тебе безліч болів, щоб до тебе милосердним був Сильний, і спокій зробив тобі Всевишній — спокій від трудів. 25 І сталося, коли говорив я до неї, і ось її обличчя раптово сильно засяяло, і образ її обличчя ставав блискучим, так що я також дуже її злякався і думав, що це могло би бути. 26 І ось раптово вона подала великий звук голосу, сповнений страху, щоб порушилася земля від звуку. І я побачив, 27 і ось більше жінка мені не являлася, але місто будувалося і показувалося місце з великими основами.
І я злякався, і закликав великим голосом, і сказав: 28 Де є ангел Уріїл, який на початку прийшов до мене? Тому що він зробив, щоб я прийшов до цього великого жаху розуму, і мій кінець був у тлінні, моя ж молитва — у погорду. 29 І коли я це говорив, і ось прийшов до мене ангел, який на початку приходив до мене і мене побачив, 30 і ось я був поставлений, як мертвий, і мій розум був відчужений, і він тримав мою правицю, і мене потішив, і поставив мене на мої ноги, і сказав мені: 31 Що з тобою є, і чому ти замішався, і чому стурбувався твій розум і чуття твого серця? І я сказав: 32 Тому що, оставляючи, ти мене залишив. Я ж учинив за твоїми словами, і я вийшов у поле, і ось я побачив і бачу те, про що не можу розповісти. І він сказав мені: 33 Стань, як чоловік, і я тебе повчу. І я сказав: 34 Говори, мій пане, тільки не покинь мене, щоб не даром я помер, 35 тому що я побачив те, чого я не знав, і чую те, чого не знаю! 36 Але чи моє відчуття помиляється, і моя душа бачить сон? 37 Тож тепер благаю тебе, щоб ти показав твоєму слузі про цей жах. І він мені відповів, і сказав: 38 Послухай мене, і навчу тебе, і скажу тобі про те, чого боїшся, тому що Всевишній об’явив тобі багато таємниць. 39 Я побачив твою просту дорогу, бо ти безперестанно сумував за твій народ, і ти дуже плакав за Сіон.
40 Це є роз’яснення видіння: Жінка, яка тобі з’явилася перед коротким часом, 41 яку ти побачив, що вона плакала, і ти почав її потішати, 42 а тепер вже не бачиш вигляду жінки, але тобі з’явилося місто, яке будували. 43 І вона розповідала тобі про випадок свого сина, це розв’язка: 44 ця жінка, яку ти побачив, це є Сіон, який тепер бачиш як збудоване місто. 45 І коли сказала тобі, що вона була неплідною тридцять років, тому що були три тисячі років вікові, коли в ньому ще не було принесеної жертви. 46 І сталося, що після трьох років Соломон збудував місто і приніс жертви. Тоді було, коли вона неплідна породила сина. 47 І те, що вона тобі сказала, що «я годувала його з трудом», це було житло Єрусалима. 48 І коли тобі сказала, що «мій син, прийшовши до свого покою, помер, і трапилося йому падіння», це було те, що сталося знищення Єрусалима. 49 І ось ти побачив її подобу, як оплакує сина, і ти почав її потішати в тому, що трапилося. Це було тобі до об’явлення.
50 І тепер, Всевишній, бачачи, що ти засмучений душею, і що з усього серця терпиш за неї, показав тобі світлість її слави і вродливість її краси. 51 Тому-то сказав я тобі, щоб ти залишався в полі, де немає збудованого дому. 52 Адже я знав, що Всевишній починав тобі це показувати. 53 Тому-то я тобі сказав, щоб ти пішов у поле, де немає основи будови, 54 бо не зможе діло людської будови встоятися на місці, де починало показуватися місто Всевишнього. 55 Ти ж не бійся, і хай не злякається твоє серце, але ввійди і поглянь на красу чи величність будівлі, скільки здатний ти бачити видінням очей. 56 І після цього почуєш, скільки може чути слух твоїх вух. 57 Адже ти блаженний понад багатьох, і ти покликаний Всевишнім, як нечисленні. 58 До ночі, яка буде завтра, залишишся тут, 59 і Всевишній покаже тобі ті видіння снів, які зробить Всевишній тим, що живуть на землі в останні дні. 60 І тієї ночі, і другої я спав, як він мені й сказав.
1 And it so came to pass, that when my son was entered into his wedding chamber, he fell down, and died.
2 Then we all overthrew the lights, and all my neighbours rose up to comfort me: so I took my rest unto the second day at night.
3 And it came to pass, when they had all left off to comfort me, to the end I might be quiet; then rose I up by night and fled, and came hither into this field, as thou seest.
4 And I do now purpose not to return into the city, but here to stay, and neither to eat nor drink, but continually to mourn and to fast until I die.
5 Then left I the meditations wherein I was, and spake to her in anger, saying,
6 Thou foolish woman above all other, seest thou not our mourning, and what happeneth unto us?
7 How that Sion our mother is full of all heaviness, and much humbled, mourning very sore?
8 And now, seeing we all mourn and are sad, for we are all in heaviness, art thou grieved for one son?
9 For ask the earth, and she shall tell thee, that it is she which ought to mourn for the fall of so many that grow upon her.
10 For out of her came all at the first, and out of her shall all others come, and, behold, they walk almost all into destruction, and a multitude of them is utterly rooted out.
11 Who then should make more mourning than she, that hath lost so great a multitude; and not thou, which art sorry but for one?
12 But if thou sayest unto me, My lamentation is not like the earth’s, because I have lost the fruit of my womb, which I brought forth with pains, and bare with sorrows;
13 But the earth not so: for the multitude present in it according to the course of the earth is gone, as it came:
14 Then say I unto thee, Like as thou hast brought forth with labour; even so the earth also hath given her fruit, namely, man, ever since the beginning unto him that made her.
15 Now therefore keep thy sorrow to thyself, and bear with a good courage that which hath befallen thee.
16 For if thou shalt acknowledge the determination of God to be just, thou shalt both receive thy son in time, and shalt be commended among women.
17 Go thy way then into the city to thine husband.
18 And she said unto me, That will I not do: I will not go into the city, but here will I die.
19 So I proceeded to speak further unto her, and said,
20 Do not so, but be counselled by me: for how many are the adversities of Sion? be comforted in regard of the sorrow of Jerusalem.
21 For thou seest that our sanctuary is laid waste, our altar broken down, our temple destroyed;
22 Our psaltery is laid on the ground, our song is put to silence, our rejoicing is at an end, the light of our candlestick is put out, the ark of our covenant is spoiled, our holy things are defiled, and the name that is called upon us is almost profaned: our children are put to shame, our priests are burnt, our Levites are gone into captivity, our virgins are defiled, and our wives ravished; our righteous men carried away, our little ones destroyed, our young men are brought in bondage, and our strong men are become weak;
23 And, which is the greatest of all, the seal of Sion hath now lost her honour; for she is delivered into the hands of them that hate us.
24 And therefore shake off thy great heaviness, and put away the multitude of sorrows, that the Mighty may be merciful unto thee again, and the Highest shall give thee rest and ease from thy labour.
25 And it came to pass while I was talking with her, behold, her face upon a sudden shined exceedingly, and her countenance glistered, so that I was afraid of her, and mused what it might be.
26 And, behold, suddenly she made a great cry very fearful: so that the earth shook at the noise of the woman.
27 And I looked, and, behold, the woman appeared unto me no more, but there was a city builded, and a large place shewed itself from the foundations: then was I afraid, and cried with a loud voice, and said,
28 Where is Uriel the angel, who came unto me at the first? for he hath caused me to fall into many trances, and mine end is turned into corruption, and my prayer to rebuke.
29 And as I was speaking these words behold, he came unto me, and looked upon me.
30 And, lo, I lay as one that had been dead, and mine understanding was taken from me: and he took me by the right hand, and comforted me, and set me upon my feet, and said unto me,
31 What aileth thee? and why art thou so disquieted? and why is thine understanding troubled, and the thoughts of thine heart?
32 And I said, Because thou hast forsaken me, and yet I did according to thy words, and I went into the field, and, lo, I have seen, and yet see, that I am not able to express.
33 And he said unto me, Stand up manfully, and I will advise thee.
34 Then said I, Speak on, my lord, in me; only forsake me not, lest I die frustrate of my hope.
35 For I have seen that I knew not, and hear that I do not know.
36 Or is my sense deceived, or my soul in a dream?
37 Now therefore I beseech thee that thou wilt shew thy servant of this vision.
38 He answered me then, and said, Hear me, and I shall inform thee, and tell thee wherefore thou art afraid: for the Highest will reveal many secret things unto thee.
39 He hath seen that thy way is right: for that thou sorrowest continually for thy people, and makest great lamentation for Sion.
40 This therefore is the meaning of the vision which thou lately sawest:
41 Thou sawest a woman mourning, and thou begannest to comfort her:
42 But now seest thou the likeness of the woman no more, but there appeared unto thee a city builded.
43 And whereas she told thee of the death of her son, this is the solution:
44 This woman, whom thou sawest is Sion: and whereas she said unto thee, even she whom thou seest as a city builded,
45 Whereas, I say, she said unto thee, that she hath been thirty years barren: those are the thirty years wherein there was no offering made in her.
46 But after thirty years Solomon builded the city and offered offerings: and then bare the barren a son.
47 And whereas she told thee that she nourished him with labour: that was the dwelling in Jerusalem.
48 But whereas she said unto thee, That my son coming into his marriage chamber happened to have a fail, and died: this was the destruction that came to Jerusalem.
49 And, behold, thou sawest her likeness, and because she mourned for her son, thou begannest to comfort her: and of these things which have chanced, these are to be opened unto thee.
50 For now the most High seeth that thou art grieved unfeignedly, and sufferest from thy whole heart for her, so hath he shewed thee the brightness of her glory, and the comeliness of her beauty:
51 And therefore I bade thee remain in the field where no house was builded:
52 For I knew that the Highest would shew this unto thee.
53 Therefore I commanded thee to go into the field, where no foundation of any building was.
54 For in the place wherein the Highest beginneth to shew his city, there can no man’s building be able to stand.
55 And therefore fear not, let not thine heart be affrighted, but go thy way in, and see the beauty and greatness of the building, as much as thine eyes be able to see:
56 And then shalt thou hear as much as thine ears may comprehend.
57 For thou art blessed above many other, and art called with the Highest; and so are but few.
58 But to morrow at night thou shalt remain here;
59 And so shall the Highest shew thee visions of the high things, which the most High will do unto them that dwell upon the earth in the last days. So I slept that night and another, like as he commanded me.