1 І сталося в місяці нісані, двадцятого року царя Артасаста, переді мною було вино, і я взяв вино, і подав цареві. У його присутності не було іншого. 2 А цар мене запитав: Чому твоє обличчя негарне, і ти не слідкуєш за собою, чи не є це часом злоба серця? Я дуже перелякався. 3 І я сказав цареві: Царю, живи навіки! Чому не буде моє обличчя поганим, коли місто, дім гробниць моїх батьків, спустошене, а його брами спалені вогнем? 4 А цар мені сказав: Про що це ти просиш? Тоді я помолився до Небесного Бога 5 і сказав цареві: Якщо добре перед царем, і якщо добрим є твій раб перед тобою, щоб його відіслати до Юди, до міста гробниць моїх батьків, то я його відбудую. 6 А цар і наложниця, яка сиділа поблизу нього, сказали мені: Як довго триватиме твоя подорож, і коли повернешся? І я визначив йому час, і добрим видалося це перед царем, і він мене відіслав. 7 Я ж сказав цареві: Якщо добре перед царем, то нехай дасть мені листи до князів, які на другому березі ріки, щоб мене провели, аж доки не прийду до Юди, 8 і листа до Асафа, доглядача саду, який належить цареві, щоб дав мені дерево, аби покрити брами, і на мури міста, і на дім, в який я ввійду. І цар мені дав, бо Божа рука — добра.
9 І я прийшов до князів на другому боці ріки, і дав їм листи царя, а цар послав зі мною військових командирів і вершників. 10 Та аронієць Санаваллат і раб, аммонієць Товія, послухали і їм видалося поганим, що приходить чоловік шукати добра для синів Ізраїля.
11 Я ж прийшов до Єрусалима і був там три дні. 12 Я встав вночі, і декілька чоловіків — зі мною. Я нікому не сповістив, що Бог дає в моє серце чинити з Ізраїлем, і жодної тварини не було зі мною, хіба тільки тварина, на яку я сідаю. 13 Тож я вийшов через Браму долини, до гирла Джерела смоківниць і до Брами гною, і я був пригнічений через мур Єрусалима, бо він — знищений, а його брами — спалені вогнем. 14 І я прийшов до Брами Аїн і до Купелі царя, і не було місця для тварини, яка піді мною, аби перейти. 15 Тож я вийшов на Мур потоку вночі, і я був пригнічений через мур. Я прийшов до Брами рівнини і повернувся. 16 А вартові не довідались, чому я ходив, і що я роблю, аж до того часу я не сповістив юдеям, священикам, визначним, вождям і решті, які виконували роботи.
17 І я сказав їм: Ви бачите зло, в якому ми є, як Єрусалим спустошений, і його брами передані вогню. Тож давайте збудуємо мур Єрусалима, і не будемо більше на погорду. 18 І я сповістив їм про добру Божу руку, яка є на мені, і слова царя, які він мені сказав, і я закликав: Устаньмо і збудуймо! І їхні руки укріпилися на добро. 19 Та аронієць Санаваллат, раб Товія, аммонієць, і аравієць Ґирсам почули і висміяли нас. Вони прийшли до нас і сказали: Що це за діло, яке ви робите, часом ви не бунтуєтеся проти царя? 20 І я повернув їм слово, і я промовив до них: Бог небесний, Він нам допомагає, і ми, Його раби, чисті, і будуватимемо. І вам немає частки, справедливості та пам’яті в Єрусалимі.
1 And it came to pass in the month Nisan, in the twentieth year of Artaxerxes the king, that wine was before him: and I took up the wine, and gave it unto the king. Now I had not been beforetime sad in his presence. 2 Wherefore the king said unto me, Why is thy countenance sad, seeing thou art not sick? this is nothing else but sorrow of heart. Then I was very sore afraid, 3 And said unto the king, Let the king live for ever: why should not my countenance be sad, when the city, the place of my fathers’ sepulchres, lieth waste, and the gates thereof are consumed with fire? 4 Then the king said unto me, For what dost thou make request? So I prayed to the God of heaven. 5 And I said unto the king, If it please the king, and if thy servant have found favour in thy sight, that thou wouldest send me unto Judah, unto the city of my fathers’ sepulchres, that I may build it. 6 And the king said unto me, (the queen also sitting by him,) For how long shall thy journey be? and when wilt thou return? So it pleased the king to send me; and I set him a time. 7 Moreover I said unto the king, If it please the king, let letters be given me to the governors beyond the river, that they may convey me over till I come into Judah; 8 And a letter unto Asaph the keeper of the king’s forest, that he may give me timber to make beams for the gates of the palace which appertained to the house, and for the wall of the city, and for the house that I shall enter into. And the king granted me, according to the good hand of my God upon me.
9 ¶ Then I came to the governors beyond the river, and gave them the king’s letters. Now the king had sent captains of the army and horsemen with me. 10 When Sanballat the Horonite, and Tobiah the servant, the Ammonite, heard of it , it grieved them exceedingly that there was come a man to seek the welfare of the children of Israel. 11 So I came to Jerusalem, and was there three days.
12 ¶ And I arose in the night, I and some few men with me; neither told I any man what my God had put in my heart to do at Jerusalem: neither was there any beast with me, save the beast that I rode upon. 13 And I went out by night by the gate of the valley, even before the dragon well, and to the dung port, and viewed the walls of Jerusalem, which were broken down, and the gates thereof were consumed with fire. 14 Then I went on to the gate of the fountain, and to the king’s pool: but there was no place for the beast that was under me to pass. 15 Then went I up in the night by the brook, and viewed the wall, and turned back, and entered by the gate of the valley, and so returned. 16 And the rulers knew not whither I went, or what I did; neither had I as yet told it to the Jews, nor to the priests, nor to the nobles, nor to the rulers, nor to the rest that did the work.
17 ¶ Then said I unto them, Ye see the distress that we are in, how Jerusalem lieth waste, and the gates thereof are burned with fire: come, and let us build up the wall of Jerusalem, that we be no more a reproach. 18 Then I told them of the hand of my God which was good upon me; as also the king’s words that he had spoken unto me. And they said, Let us rise up and build. So they strengthened their hands for this good work . 19 But when Sanballat the Horonite, and Tobiah the servant, the Ammonite, and Geshem the Arabian, heard it , they laughed us to scorn, and despised us, and said, What is this thing that ye do? will ye rebel against the king? 20 Then answered I them, and said unto them, The God of heaven, he will prosper us; therefore we his servants will arise and build: but ye have no portion, nor right, nor memorial, in Jerusalem.