Слуга Мефівошета
1 Щойно Давид почав спускатись з вершини гори, як побачив Ціву, слугу Мефівошета, який прямував назустріч з парою нав’ючених ослів, які везли двісті хлібин, сто китиць родзинок, сто фінікових коржиків і бурдюк вина.
2 Цар запитав Ціву: Для чого все це? Ціва відповів: Осли для царської родини, щоб на них їздити, хліби та фрукти на їжу слугам, а вино, щоб пили ті, котрі ослабнуть у пустелі.
3 Тоді цар запитав: Де ж нині син твого господаря? А Ціва відповів цареві: Він залишився в Єрусалимі, сподіваючись: Тепер Ізраїль поверне мені царство мого батька!
4 І цар сказав Ціві: Все, що було власністю Мефівошета, відтепер твоє! А Ціва сказав: Низько кланяюсь тобі, й бажаю надалі бути для тебе корисним, мій володарю, царю!
Шімей проклинає Давида
5 А коли цар Давид підійшов до Бахуріма, то звідти вийшов чоловік з родини Саула, на ім’я Шімей, син Ґери. Він ішов, висловлював прокляття,
6 і кидав каміння на Давида та на всіх слуг царя Давида, хоча справа і зліва від нього йшли могутні воїни.
7 Проклинаючи, Шімей говорив такі слова: Іди геть! Геть, кривавий злочинцю й негіднику!
8 Нарешті Господь обернув на тебе всю кров родини Саула, царський престол якого ти зайняв. Тож Господь тепер віддав царство в руки твого сина Авесалома! Твій злочин впав на тебе, оскільки ти заплямований кров’ю!
9 Тоді Авішай, син Церуї, промовив до царя: Навіщо цей здохлий пес проклинає мого володаря, царя? Дозволь, я піду та зітну йому голову!
10 Але цар сказав: Що нам з вами до того, сини Церуїни, що він проклинає, адже Господь дозволив йому мовляв: Проклинай Давида! В такому разі, хто може сказати: Навіщо ти так чиниш?
11 Далі Давид промовив до Авішая і до всіх своїх слуг: Якщо мій власний син, який вийшов з мого лона, полює на моє життя, то що вже говорити про цього веніямінця? Тому облиште його, нехай проклинає, раз йому дозволяє Господь!
12 Може якраз Господь зверне увагу на мою безпомічність і віддасть мені Господь добром замість його (Шімеї) проклять сьогодні!
13 І Давид спокійно йшов далі зі своїми людьми дорогою, тоді як Шімей йшов узбіччям гори неподалік від нього, – йшов, проклинав і раз у раз жбурляв у нього каміння та сипав порохом…
14 Нарешті цар і весь народ, що був з ним, змучені та ослаблі, прибули до Йордану , й там відпочили.
Порада Ахітофела
15 Що ж до Авесалома, то він з усім Ізраїльським народом, і, зокрема, в супроводі Ахітофела, увійшли в Єрусалим.
16 Так сталося, що якраз у той час прийшов у Єрусалим аркієць Хушай , приятель Давида. Підійшовши до Авесалома, Хушай вигукнув до Авесалома: Нехай живе цар! Нехай живе цар!
17 Авесалом запитав Хушая: Так ось така твоя вірність своєму другу?! Чому ж ти не пішов разом зі своїм приятелем?
18 А Хушай відповів Авесаломові: Для чого? Адже, кого обрав Господь, і цей народ, – всі Ізраїльтяни, – з ними і я залишусь!
19 Зрештою, кому я мав би служити, як не його синові? Як я служив твоєму батькові, так і служитиму тобі!
20 Після цього Авесалом запитав Ахітофела: Дай якусь пораду, що маємо робити далі?
21 І Ахітофел сказав Авесалому: Увійди до наложниць твого батька, котрих він залишив, аби стерегли палац. Коли ж увесь Ізраїль дізнається, що ти став ворогом своєму батькові, то зміцняться руки всіх твоїх прихильників.
22 Тож поставили Авесаломові на даху палацу намет, і Авесалом на очах усього Ізраїлю вступав у інтимні стосунки з наложницями свого батька.
23 Кожна порада Ахітофела, яку в ті дні він давав, сприймалась так само, як би це було провіщення Самого Бога; саме таке значення мала кожна порада Ахітофела як для Давида, так і для Авесалома.
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)