Псалом 142
1 Повчання Давида, коли він перебував у печері. Молитва.
2 Щосили я волаю до Господа, на повен голос я кричу в молитві до Господа.
3 Виливаю перед Ним своє благання, відкриваю Йому свою журбу, особливо
4 коли знемагає у мені мій дух. Але Тобі відома моя стежка, – на дорозі, якою я ходжу, розставили на мене пастку.
5 Дивлюся праворуч і бачу: нема нікого, хто на мене звернув би увагу, – нікуди мені діватись, і нема того, хто потурбувався би про мене.
6 Тоді я заволав до Тебе, Господи, і сказав: Ти – мій Притулок, моя Доля серед живих людей.
7 Прислухайся до мого благання, бо я дуже пригнічений! Визволи мене від моїх переслідувачів, бо вони сильніші за мене.
8 Виведи мою душу з в’язниці, аби я прославив Твоє Ім’я. Навколо мене зберуться праведні, коли Ти виявиш до мене благовоління.
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)